Вибрані вірші

Та з другого боку, якi вони несхожi – ледь не полярно протилежнi – за манерою думання й письма! Недаром же говорять про «шлях Тичини» (поезiя пiд знаком експерименту) та «шлях Рильського» (поезiя пiд знаком традицii). Тичина вже на початку 1920-х писав: «Нi до якоi школи не можу себе зарахувати. В мене е символiзм, i iмпресiонiзм, i навiть футуризм та в деякiй мiрi iмажинiзм». Справдi-бо, важко не помiтити, примiром, того, наскiльки су-голоснi «Пастелi» чи «Енгармонiйне» сонячним iмпресiям «Intermezzo» Коцюбинського.

Вiзуальна проречистiсть образiв Тичини йде також вiд його захоплення малярством, зокрема й iмпресiонiстичним. Його вчителем у цiй дiлянцi був вихованець Кракiвськоi академii мистецтв, блискучий графiк i живописець Михайло Жук. Поет малював усе життя, чудово розумiвся на тонкощах цього мистецтва, а до кола його приятелiв належали такi талановитi майстри, як Олексiй Шовкуненко, Василь Касiян, Михайло Дерегус. Тичина не раз казав: «Коли б я не став поетом, так був би художником». Малярський пензель добре помiтний i в багатьох його поезiйних композицiях: «Сине озеро слiзьми сходить. І тiльки часом вiтер його немов пiском посипле. Рудим по голубому. Сьогоднi день як мелодична гама: бiжить, бiжить, не дожене – й заплаче». Тож коли Іван Кулик, завзято обстоюючи iмпресiонiзм як магiстральний шлях поезii революцiйноi доби, указував при цьому на Тичину, вiн, звiсно ж, мав на те право, бо в «Сонячних кларнетах» од iмпресiонiзму – надто багато. Але так само мав рацiю i Микола Зеров, коли стверджував, що поетика «Сонячних кларнетiв» «…сформувалася пiд впливом символiстiв. Це той самий “асоцiативний символiзм”, про який так точно писали росiйськi теоретики школи напередоднi ii занепаду». Про символiзм Тичини, можливо, найточнiше сказав iще 1922 року Ярослав Івашкевич. На його думку, для Тичини характерне «поеднання елементiв, зачерпнутих безпосередньо з мовноi i чуттевоi основи украiнськоi лiтератури, вiд народу, – i елементiв дуже мiцноi лiтературноi культури, опертоi на спiлкування з французькими i росiйськими символiстами. Обидва цi чинники, зливаючись, творять поезii дивовижно сильнi i свiжi, i водночас такi прозорi, якими можуть бути тiльки французькi вiршi».

Вiд символiзму йде й основна риса поезii Тичини – ii музичнiсть. Звiсно, це тiльки один iз чинникiв, бо все ество поета було пройняте музикою. «Не людина, а музика», – казав про нього Мирослав Ірчан. І цi слова слiд розумiти буквально.