Вибрані вірші

Рильський – це перш за все ритми на взiр:

Мов поцiлунок крiзь вуаль —

Чудний, нескiнчений i нiжний —

У серцi виник давнiй жаль

І щез, як вiтер перебiжний…

або:

На бiлу гречку впали роси,

Веселi бджоли одгули,

Замовкло поле стоголосе

В обiймах золотоi мли…

Тим часом Тичина, для якого, кажучи словами Леонiда Новиченка, «принцип максимальноi iндивiдуалiзацii ритму» вiдiграе колосальну роль, ще замолоду «почав уперту боротьбу iз звичною плиткою гладкiстю метричного вiрша».

Чому кумирами молодого Тичини стала трiйця: Шевченко – Уiтмен – Верхарн («Людськiсть промовляе / трьома розтрубами фанфар: / Шевченко – Уiтмен – Верхарн!»)? Тому, що це поезiя резистансу, «поезiя революцii»? Звiсно. Але ще й тому, що це революцiя в поезii, бо всi трое ламали узвичаений поетичний ритм. Шевченко, як писав колись Євген Маланюк, «либонь, перший зачав писать поеми рiзними метрами, змiняючи, часом раптово, ритм. Це була революцiя». Так само й Уiтмен. «…Я вiдкинув римований i бiлий вiрш, – каже вiн. – …Але ритм я визнаю; не зовнiшнiй, регулярний i розмiрений: короткий склад, довгий склад – короткий склад, довгий склад, – як хода кульгавого; така поезiя менi чужа. Морськi хвилi не викочуються на берег через рiвнi промiжки часу, як i пориви вiтру мiж соснами, а проте i в рокотi хвиль, i в шелестi вiтру мiж дерев е чудовий ритм. А який би вiн був монотонний, як стомлювався б вiд нього слух, якби вiн був правильний! Саме цей рiзновид мелодii i ритм я намагався вловити…». Ритм життя пробував уловити i послiдовник Уiтмена Верхарн. Та й загалом, на початку минулого столiття розгойданi ритми стають популярними, зокрема в Украiнi (пригадаймо хоч би Михайля Семенка чи Валер’яна Полiщука), бо iх сприймали як «форму часу», пряме вiддзеркалення подиху революцii. «Стопа, вiрш, строфа, – писав Борис Якубський у своiй «Науцi вiршування», – всi цi ритмiчнi канони порушуються, ритм набирае рiзноманiтностi й рiзнобарвностi, що вiдрiзняють нове кипуче життя вiд старого, одноманiтного й супокiйного… в нашi бурхливi, нервовi, революцiйнi часи змiнився ритм життя й утворив у душi новi ритмiчнi вимоги, новi смаки: нам естетичну насолоду тепер дае власне ритм з перебоями, ритм ворухливий, нервовий…». Цей ритм знаходить свое найяскравiше втiлення в поезii Тичини, а от Рильський залишаеться вiрний традицii.

Крiм того, Рильський звик дивитися на свiт крiзь барвистi вiтражi книжкових образiв.