Вода з каменю. Саксаул у пісках

], – i ми ii зубримо, а потiм iдемо на амвон i читаемо псалтир, переписаний абецадлом, бо свого алфавiту не знаемо, паству недоуки навчають, на парастасах пригощають парохiян горiлкою з церковного дзвiночка, а його ексцеленцiя митрополит Михайло Левицький висвячуе тих недоукiв, мовляв, хай всякее диханiе хвалить Господа.

– Ти трохи не маеш рацii, Іване. – Блiдi щоки Маркiяна пiдступили рум’янцем. – Зорiан Ходаковський був гостем мого дiда, i взагалi…

– Взагалi, взагалi!.. Я не кажу, що всi такi, е ж i Могильницький, але хiба багато таких нарахуеш?

Маркiян сидiв бiля товариша й довго мовчав, потiм прошепотiв:

– Іване, а що, якби ми на вакацiях пiшли… як Доленга…

– Пiдемо.

Треба йти, розмовляти, слухати, записувати, бо ж лiтература наша не може бути iншою, а тiльки народною, бо нема в нас iншоi мови, крiм селянськоi, i життя мужиче, його iсторiя й духовний свiт мусить стати першим предметом для наших розвiдок i стихотворiв.

Як тiльки почалися вакацii, Маркiян з Іваном пiшли пiшки через Стрий, Калуш, Коломию – в гори.

Минули Косiв, бiля Криворiвнi звернули на Устерiки, пройшли Бiлоберiзку й зупинилися у Вижницi саме в той день, коли жандарми зганяли людей на мiський майдан, а панство з’iжджалося самочинно дивитися на страту опришка Штоли.

– …Я не пiснi, не пiснi записував у горах, а хлопськi ридання i прокляття, – говорив Маркiян своему сусiдовi по кiмнатi Михайловi Базилевичу, бо нi з ким було дiлитися болем: Вагилевич пiсля вакацiй покинув семiнарiю i пiшов знову в гори записувати фольклор.

Базилевич прикидався другом i слухав, вiн спiвчутливо похитував головою, глибоко переймався горем гуцулiв, яке бачив на своi очi Маркiян, а однiеi недiлi запропонував пройтися в мiсто, бо стiни вуха мають. Вийшли удвох без дозволу, Базилевич запросив Маркiяна в ресторацiю Людвiка, що бiля унiверситету, замовив вина. Вони пили, Маркiян розповiдав про страту Штоли i плакав; потiм Базилевич затягнув його ще в кнайпу на Личаковi – Маркiян пив i ще дужче плакав.

Перед вечором Базилевич ледве довiв Маркiяна до семiнарii, вклав його в лiжко i покликав вiце-ректора Телiховського.

– Ребелiзант готовий, ваша святiсть, йому сниться зараз повiшений опришко з виваленим язиком.

Отець Телiховський написав донесення митрополитовi про неморальну поведiнку бунтiвного питомця. Маркiяна виключили з семiнарii.