Вода з каменю. Саксаул у пісках

Їх зупинили полiцаi, проте служителiв порядку було надто мало, вони не зумiли вiдразу розiгнати роз’юшених семiнаристiв, тож мусили вiдступити до самого входу, утворивши ланцюг. Питомцi напирали на полiцаiв i без упину скандували:

– Холера в мiстi! Холера в мiстi! Холера!

Комендант полiцейського плутону[26 - Взвод; чота.], переляканий не холерою, а можливим гнiвом директора полiцii Захер-Мазоха, який нинi побажав забавлятися в касино, вбiг до залу i при входi наткнувся на актуарiя карного суду Ігнаци Зайончковського: почувши галас, Зайончковський вийшов дiзнатися, що трапилося.

– Що за непорядок, холера б вас побрала! – гаркнув на коменданта.

– Холера, вашмосць… – белькнув жандарм.

– Що, що?

– Там семiнаристи, вони викрикують, що в мiстi зараза…

– Розiгнати! Виклич допомогу!

Актуарiй стривожився. І не через пошесть. Що в мiстi е вже смертнi випадки, про це давно вiдомо: назначено службу – лiкарiв, грабарiв. Трупи наказано вивозити на замiський цвинтар, заливати карболом ями, а помешкання, звiдки винесли мертвого, засипати вапном.

Зайончковський побоявся гнiву губернатора, який зволив нинi бути на балу-маскарадi в касино Гехта.

Грала музика. Легiонери в наполеонiвських мундирах, цивiльнi кавалери в чудернацьких масках водили дам, одягнутих у едвабнi й газовi сукнi; дами мали маски тiльки на очах, щоб не приховувати своеi зваби, i щасливий був той кавалер, якому партнерка дозволяла зняти з його обличчя лик мурина, розбiйника, диявола або тигра.

У крайнiй ложi його ексцеленцiя вiддихувався пiсля невпинного стрибання через шнурок.

Граф Едмунд Ржевуський проходжувався у фойе з iндiйським князем Соломоном Бальзамiном i запрошував його вiдвiдати Пiдгорецький замок: затишнiсть, терасовi сади, дрiмучий лiс довкола нагадають князевi Аракан – просив поiхати таки сьогоднi. Барон Йов’яльський спав у ложi, а дочки i зятi танцювали. Губернатор Лобковiц брав з тацi, пiднесеноi лакеем, келих з вином i одним вухом прислухався до галасу, що глухо бився у вiкна знадвору. Поруч з губернатором невiдступно стояв директор полiцii Леопольд Захер-Мазох.

Ігнаци Зайончковський пiдiйшов до директора, нахилився до нього, той вислухав, примружуючи едине око, потiм повернув голову до губернатора.

– Перший холерний бунт, – прошепотiв директор.

– Що ви пропонуете? – обличчя губернатора було стривожене.

– Для початку закрити люднi заклади.

– Усi?

– Для чого? Тi, де брудно. А брудно там, де збираеться чернь.