Вода з каменю. Саксаул у пісках

І хай його ексцеленцiя митрополит розпорядиться завтра припинити заняття в семiнарii – хоча б на мiсяць. А питомцiв розiгнати по селах. То звiдти йде мор, до речi, всiлякий…

– Дiйте, – мовив губернатор. – А музика нехай грае, хай сьогоднi нiхто нi про що не дiзнаеться.

Галас за вiкном стих, панство забавлялося.

Анну Кавецьку вiв у полонезi легiонер без маски. Вiн заглядав iй в очi, закритi маскою, i шепотiв про кохання вiршем:

Tajemniczy ogien czuje,

Ogien, co dusze przejmuje.

[27 - Таемничий вогонь вiдчуваю, вогонь, що душу проймае (пол.).]

Анна зупинилася в танцi, зняла з очей маску, вiдкинула хвилю каштанового волосся на плече.

– Ви говорите словами Северина Гощинського… – сказала, дивлячись мимо обличчя легiонера. – А чи знаете такого його вiрша: «Wy, obskuranci, wy, arystokraci, co zaslonieni, jak tarcza, purpura»?..[28 - Ви, обскуранти, ви, аристократи, що заслонились, мов щитом, пурпуром (пол.).] He знаете… Проведiть мене до вуечка, голова розболiлася.

Коли закоханий легiонер вiдiйшов ображений, стримано кивнувши на прощання головою, Анна припала до плеча Уруського.

– Я не можу тут бiльше, вуечку, iдьмо додому…

– Добре, доню, – зiтхнув Уруський. – Вибач, я хотiв тобi зробити приемнiсть… щоб ти трохи розвiялася…

– Тут дуже тяжке повiтря, голова болить…

– Їдемо, вже iдемо.

Юрба на чолi з Мiхалом Сухоровським пiдiйшла до театру. Бiля входу стояли два жандарми, спиняли людей, вигукували:

– Не буде вистави, театр закритий!

Такого нiхто не сподiвався, ця новина була нiсенiтною i зовсiм неймовiрною: грошi ж заплаченi, i недiля – раз на тиждень!

– Що за гранда? – вийшов на схiдцi Сухоровський.

– Хто наказав закривати театр i чому?

– А ти мовчи! – гаркнув на Сухоровського полiцай. – Мовчи, бо й до тебе доберемося, фраере клепарiвський! Фiглями театральними прикриваешся!..

– Пане лямуре[29 - Жандарм.

], – аж обм’як плечистий Мiхал, – ви трохи нечемно розмовляете зi мною… Що такого поганого клепарiвцi або льоншанiвцi наробили? Я, добродiю, хлопець клявий, i руки в мене чистi… Але бльочки проданi… Проданi! – впер у полiцая блудний погляд. – Чому театр закритий?

– То не ваша справа – чому, – враз подобрiв полiцай. – Сказано: у мiстi холера, i всi люднi заклади закриваються…

– Брехня! – заревiв натовп i посунув на полiцаiв.