Вода з каменю. Саксаул у пісках

Тож Юрiштан з ротою пушкарiв шiсть рокiв полював за Штолою, аж поки не впiймав.

Іван i Маркiян слухали й не записували цих розповiдей. А гуцули вечорами пошепки розповiдали про страшного Юрiштана, який у Грдлiчкових катушах людей, запiдозрених у зв’язках з опришками, куе на останне вогниво: зв’язуе руки спереду, а лiктi скручуе ззаду, щоб зiйшлися; задирае ноги поза шию i сковуе; кожному, хто не поклониться Грдлiчисi, дае двадцять п’ять букiв; власну жiнку за зраду водив, обтикану вiниччям, на храми i ярмарки, а синiв, якi вiд нього втiкали, покульчикував, мов телят.

А цiсар добрий, цiсар – батько рiдний, йому можна й поскаржитися, тiльки вiн далеко й нiчого не знае про наше лихо. А тра’ йти людям пiшки до Вiдня, бо нема вже тут порятунку, i Штолу спiймали в Устерiках, сидить вiн у Грдлiчковiй неволi.

«За поворотом ми таки побiгли, бо страх нас пройняв вiд самого лише усвiдомлення, що бачили цю страшну людину-виплодка i розмовляли з ним, а когось вiн тим гарапником катуе, барткою вбивае, з пiстолiв розстрiлюе, а люди терплять i тихо пiсню про Штолу складають, – ми записали одну в Ясеновi, коли ще Штола жив, – i моляться за доброго цiсаря, який iх порятуе вiд Грдлiчки i Юрiштана».

«Ходiмо до мiста, Маркiяне, – пiдвiвся Базилевич. – Стiни вуха мають».

– Важко повiрити, Маркiяне, правда? Менi й самому здаеться нинi, що це моя власна вигадка… – Любимський дiткнувся юнаковi до плеча, щоб вивести його зi стану зчудування: Маркiян дивився на старого i нiяк не мiг його зiставити з тим юнаком, який плив у човнi Бiлим морем.

– Не знаю, скiльки часу плив, i весь час при свiдомостi. Одного дня фiнськi рибалки, якi вийшли на ранню ловлю, застали в тихiй затоцi моря обледенiлий човен, а в ньому людину… Та досить, досить цього… Ви не пам’ятаете пiснi про Штолу, яку записали в Ясеновi?

– Пам’ятаю, – шепотом вiдказав Маркiян.

Ой я, хлопець молоденький, мушу погибати,

А Юрiштан iз Грдлiчкою будуть панувати.

Будуть вони панувати, будуть вони жити,

Та будуть вони нашу крiвцю людську добре пити.

Неволями, катушами будуть вас карати,

Не раз мене та опришка Штолу згадувати.

У Вижницi на стратi Штоли цiеi пiснi не спiвав нiхто. Люди сходилися на майдан – деякi самi йшли у тривожнiй цiкавостi, iнших зганяли з усюд пушкарi, щоби бачили i гадку мали. Вони стояли позаду натовпу – на конях, з рушницями й гарапниками, в затиканих павами крисанях.