Вода з каменю. Саксаул у пісках

А щоб я краще був умер, нiж мав зв’язатися з вами, волоцюго ви непоправний… Таж тепер закриють театр не на час пошестi, а назавжди, ми давно владцям сiллю в оцi… Та сiдайте, сiдайте, чого стовбичите? Нiкуди ж не втечете, а нiч довга. Поставимо в цьому порожньому залi виставу-дiалог. Це буде щось нове… Ех, дав Бог росту, та не дав розуму… та сiдайте вже!

– Що ви тут робите, пане директор? – спитав Сухоровський, вражений несподiваною появою Камiнського. Присiв поруч.

– Це я повинен би спитати, що робите тут ви? Я ж, як Ісус, прийшов у сей храм вигнати мiняйлiв i розбiйникiв – чернь, в якоi ви стали апостолом.

– Я зараз пiду. А бiльше нiкого тут немае… Тiльки не розбiйники вони i не мiняйли. То чеснi люди…

– І ви?

– Що – я?..

– Дякуйте Богу, що я вiдправив полiцiю зi службового ходу, хоч знав, що тут хтось залишився – кроки чув.

– Ваш порятунок менi не допоможе, мене впiзнав лямур…

Камiнський пiдiйшов до свiчника, що стояв над оркестровою ямою, засвiтив свiчку.

Ожили декорацii на сценi, над Ганнусиною хаткою заколихалися березовi гiлки. Мiхал не вiдривав погляду вiд сцени, нiби чекав початку спектаклю, до нього озвався Камiнський:

– Погана слава ходить за вами, Сухоровський. Я нiчого не знав, коли брав у вас п’есу. А потiм вдавав, що не знаю…

Сухоровський повернув до директора голову. Якусь мить дивилися один на одного.

Добрi тихi очi Камiнського, обведенi павутинкою зморшок, немов оцiнювали красиве обличчя Сухоровського. Мiхал впер у директора незалежно-нахабний погляд, напевне, цього погляду нiхто не витримував, та Камiнський таки встояв, мусив встояти, щоб не дати переваги пройдисвiтовi над служителем муз.

– І звiдки у вас такий симбiоз, здавалось би, зовсiм не поеднаних мiж собою нахилiв: злодiйство i мистецтво? – наступав директор, щоб хоч на мить пiдкорити собi цього самовпевненого силача.

– Ох-ох, – зацмокав iронiчно Сухоровський, – а я й не думав, що ви, пане Непомуцен, така ж дешевизна, як i всi… Ох-ох… Та ви аж на пальчики стаете, коли до вашого театру заходить циркульний староста, ви танете як вiск при появi в ложi директора полiцii, а побачити в театрi губернатора – ваша заповiтна мрiя. Я ж до цих злодiiв навiть не вмився.