Вода з каменю. Саксаул у пісках

Маркiян сидiв непорушно, мов натягнута струна, спiльне покривало стiснило всiх, вiн вiдчув бiля себе притулене до нього тепле тiло Анни, i незнана досi млiсть пройняла його всього. Сидiв незворушно, боячись, щоб вона не вiдсунулась, сам хотiв вiдсунутися, та не мав сили цього зробити; Анна почула його тремт, зрозумiла i розмовою намагалася узвичайнити цю вимушену близькiсть.

– Ви вчитеся у Львовi, пане Маркiян? А де?

Уруський, видно, нiчого не знав про Маркiяновi клопоти, вiдповiв за нього:

– Так, вiн слухач унiверситету i питомець духовноi семiнарii.

Маркiян весь зiщулився, вмить схолоднiло тiло Анни, вiн мало що не викрикнув: «Нiякий я не слухач i не питомець!», та поруч сидiла прекрасна панна з нiжним обличчям i тужливо закроеними губами, вона дивилася на юнака, любуючись ним, вiн боявся сполохати цей погляд, тому промовчав, а перед очима постав схилений, худий i сивий батько… Дивиться на нього чужими очима i витискае крiзь зуби страшнi слова: «Зганьбив ти мене, будь проклятий, не мiй ти син».

Торохтять гостинцем колеса, скорочуеться дорога до Пiдлисся, серце все бiльше i бiльше боязко щемить; мiсяць хилиться до заходу, темнiе нiч, зникають у пiтьмi пан Уруський з племiнницею, а колеса вже котяться по простеленiй душi, витискаючи на нiй болiснi слова каяття i благання:

Отче, ох, отче, сли ся мнi придало

Днi життя твого полином згiрчити…

– Ви будете священиком, Маркiяне? – почувся з пiтьми хриплуватий м’який альт.

Сли коли око твое жалем запало,

Сли-м був нещасливий серце закривлити…

Голос Анни довго йшов до Маркiяна, i врештi вiн таки почув його.

– Я теологiею не захоплююся, панно… – вiдказав Маркiян i знiяковiв вiд ii щирого смiху, намагався згладити свою категоричнiсть: – Тобто мене цiкавить лiтературний бiк теологii… Я лiтературу люблю, iсторiю…

– Маете рацiю, – вже крiзь сон пробурмотiв Уруський.

Прости м’я, отче, бо я ся каю,

Жалем серце бiдне мое прозябае…

Маркiян схлипнув, стрепенувся, вiдчув на собi пильний погляд Анни, вона зараз запитае, чому вiн спохмурнiв. Випередив ii:

– А ви чим захоплюетесь?

– Гм… Звичайно, лiтературою, поезiею, чим iще може захоплюватися збiднiла шляхтянка… Але я маю i фах – я пiанiстка. Народилася в Краковi, вчилася у Вiднi, тепер живу бiля Львова.