Вода з каменю. Саксаул у пісках

– Анна торкнулася рукою до Маркiянового плеча, крiзь сутiнок вiн побачив наближенi до нього великi темно-брунатнi очi. – Гм, я кажу – «мовчiть»… А ви й так – наче нiмий.

Бiлокамiнською вибоiстою дорогою конi йшли поволi, i чим ближче пiд’iжджала бричка до Пiдлисся, тим терпкiше ставало на серцi в Маркiяна. Перед ним неминуча зустрiч з батьком, з ним слова покаяльного вiрша, якi шматують душу, а за ним… За ним зараз прогуркотить i стихне бричка Уруського, зникне, може, назавжди, прекрасна панна, i схолоне тепло, що зiгрiло його у тяжку хвилину.

Тiею самою дорогою – через Ожидiв, Юськовичi й Олесько – пiзно вночi поволi пробирався крiзь темряву ридван, запряжений двома парами коней: граф Едмунд Ржевуський iхав з бал-маскараду до Пiдгiрець у товариствi дорогого гостя iндiйського князя Соломона Бальзамiна i старого шамбеляна Йов’яльського – доньки i зятi зiпхнули недорiку на тиждень гостинному графовi, нинiшньому розпорядниковi Пiдгорецького замку.

Індiйський князь був стомлений, йому вже набридло розповiдати довiрливому, з романтичною душею Едмундовi про благословенну краiну Аракан, яка притулилася до Бенгальськоi затоки вiчно теплого Індiйського океану; Бальзамiн iхав до Пiдгiрець тiльки з однiею метою – взяти решту грошей у Ржевуського на його поiздку до Аракана, котра вiдбудеться приблизно через мiсяць.

З паном Едмундом домовлятися доволi легко, а от з графом Яблоновським iз Любеня було набагато важче. Довго довелося його вмовляти, поки вiн погодився купити iндiйського слона, та врештi таки вдалося його переконати, що присутнiсть такоi екзотичноi тварини на графськiй конюшнi незмiрно пiднесе його престиж серед магнатiв, – Соломон отримав грошi. Вiд Ржевуського вже мае завдаток, завтра вiзьме решту, тож можна спокiйно й поспати в ридванi. Тiльки ж замрiяному графовi не закриваеться рот, вiн тепер узявся розповiдати старому шамбеляновi про Аракан.

Йов’яльський начебто й уважно слухав, вiдвiсивши нижню губу; у закритому ридванi пiд стелею гойдався лiхтар, вiн подвiйно вiдбивався в маленьких очицях шамбеляна, i Ржевуському здавалося, що очi старого горять цiкавiстю, тому й не дратувало його одне i те ж питання, яке Йов’яльський раз у раз повторював:

– Аракан? A sa w nim ludzi-i?[38 - А е в ньому люди-и? (Пол.

)]

Врештi шамбелян набрид Ржевуському, вiн повернувся до iндiйського князя, обережно дiткнувся до його руки, щоб розбудити: пан Едмунд хоче йому розповiсти про свiй славний рiд, який завжди стояв на чолi боротьби з несправедливiстю.