Вода з каменю. Саксаул у пісках

О-о, пане Бальзамiн, тодi ми забудемо, що е на свiтi Аракан – вiльна краiна, в якiй немае анi тюрем, анi в’язнiв, наша ойчизна сама стане такою.

Соломон Бальзамiн спав, закутавшись у бiле фередже; захоплений рожевими мрiями Едмунд не помiчав цього, а Йов’яльський допитувався:

– А beda zyc w niej ludzi-i?[42 - А будуть жити в нiй люди? (Пол.)]

– Будуть, будуть, пане шамбелян! – вигукнув Едмунд.

Ржевуський взяв у долонi голову, похитував нею, крiзь пальцi протiкали сльози розчулення.

– А я поiду, поiду з вами в Аракан, – схлипнув, – подивлюся, збагну, вивчу i повернуся…

Козак пана не знав звiку,

Вiн родився на степах,

Стався птахом з чоловiка,

Бо зрiс в кiнських стременах! —

заспiвав Ржевуський, i Бальзамiн прокинувся вiд бравурноi пiснi.

Вiн притулив складенi долонi до чола, на якому чорнiла родимка iндiйського магараджi, запитав:

– Уже приiхали-сьмо до вашого замку, що ви такi веселi?

– Ще трохи, ваша свiтлiсть, ще трохи, i ви побачите розкiшний палац, власнiсть мого двоюрiдного брата Леонтiя, який живе у серцi Польщi – Варшавi.

О, що то за палац! Його будував коронний гетьман незалежноi колись Речi Посполитоi Станiслав Конецпольський за проектом Боплана. А в ньому зали – кармазинова, китайська, золота, дзеркальна…

– A sa w tym zamku ludzi-i?[43 - А в тiм замку е люди? (Пол.)] – знову запитав Йов’яльський.

– Ми там будемо, ми, пане шамбелян!

Бальзамiн опустив долонi, поглянув на щасливе обличчя Ржевуського i вдоволено посмiхнувся.

Ридван зупинився. Пан Едмунд вiдчинив дверцята, вийшов, допомiг зiйти Бальзамiновi i Йов’яльському й маестатичним жестом показав на шпилi замку, що проступали крiзь ранковi сутiнки.

…Агасфер iшов своiм звичним недiльним маршрутом, наче нiчого нинi з ним i не трапилося, одне тiльки, що не пiдводив на зустрiчних допитливого погляду: був задуманий.

Заклавши руки за спину й затиснувши в долонях голову палички, що волочилася за ним i видзвонювала закованим кiнцем об камiння, вiн квапно крокував, нiби мав до когось пильну справу.

Гетьманськими валами, понад смердючою Полтвою дiйшов до плацу Каструм, на якому завжди паслася прив’язана довгим шнурком до палi Аронова коза – Агасфер кожного разу ii обминав, а коли вона войовничо наставляла роги, замахувався на неi палицею. Тепер зупинився, згадавши щось.