Вода з каменю. Саксаул у пісках

Очi його урочо зблиснули, нiби цiеi митi вiн згадав усе свое забуте життя вiд початку, повернувся i без слова подався в бiк костелу Марii Снiжноi, не звертаючи жодноi уваги на козу, яка войовничо наставила роги; йшов утiшений, гордо викидаючи палицю, а потiм уголос заговорив:

– Я не подав води i кару маю… Але знайду такого, хто це зробить за мене… Знайду! Я всiх у цьому мiстi перепитаю, а коли хоч один погодиться черпати ii для стражденнiших, тодi я умру.

Умру! Боже правий, я ж справдi мав криницю пiд горою i не подав спраглому води… Це був я, я! Люди, хто викупить мою вину?

Вiн блукав весь день мiстом, зробив багато обходiв, перед вечором побачив льоншанiвську юрбу, яку вiв велетень у квiтчастiй свитi й цилiндрi, зупинився i крикнув:

– Може, ти?

Але юрба пройшла повз нього, вiдсунувши його на проiжджу дорогу; тодi Агасфер згадав свiтлолицього юнака i подався на Хорунщизну шукати.

Не знайшов. Серед ночi вернувся до свого пiдвалу на Пекарськiй. Був стомлений, але щасливий, бо – увiрував.

Львiв затих.

У Варшавi кадети школи пiдхорунжих, а з ними й поет Северин Гощинський, готувалися до штурму Бельведера.

Роздiл п’ятий

Цiлий тиждень iшла вiсть iз Бродiв, прослизаючи шепотом вiд корчми до корчми, вiд трафiки до трафiки. Була вона спочатку непевною, сумнiвною, як i бiльшiсть новин, що народжувалися десь там, у Європi, передавалася з таемничим застереженням, мовляв, це тiльки для вас, я там не був i не бачив; Лейбусь шепотiв до вуха Менделевi, Мендель – Пiнкасовi, Пiнкас – Шльомi, Шльома – Хаiмовi; вiстка обростала домислами, наче лавина снiгом, – так котилися до Львова всi европейськi новини, а в самому мiстi танули, нiкого особливо не дивували i мало хто в них вiрив – аж поки не з’являлися повiдомлення в газетах, бо Францiя зi своею Липневою революцiею була далеко, а Бельгiя, яка повстала проти Нiдерландiв, – ще далi.

Ця ж вiсть – про штурм Бельведера у Варшавi – не змалiла, не розтанула, не розсипалася, вона стрiмко вкотилася через Кракiвське передмiстя на плац Каструм i вибухнула бiля трафiки Арона, мов петарда.

Ароновi повiрили вiдразу й беззастережно.