Вода з каменю. Саксаул у пісках

– Читай, читай…

– «Польське патрiотичне товариство, – читав Сухоровський, – органiзувало манiфестацiю варшав’ян проти генералiв, якi капiтулюють перед царем, вiдправило панахиду на честь страчених декабристiв…»

– От я i не знаю, хто такi декабристи, – перебив Йосип.

– Почекай… «Микола І детронiзований, сейм Королiвства Польського проголошуе повстання народним… Слава страченим декабристам! Пролита ними кров зiгрiвала холоднi пiдземелля, в яких мучилися польськi брати… Не проти росiйського народу пiднiмаемо зброю, ми ведемо вiйну з деспотизмом, який гнiтить його i нас.

– Ну що, Мiхале? – запитливо глянув Йосип в очi товаришевi. – Це до росiян заклик, так… Але й ми русини. Родаки… Може, вони i нас кличуть, адже кажуть: «За нашу i вашу свободу!»

Сухоровський зняв цилiндра, розгладив долонею волосся, гукнув до шинкарки:

– Пуншу, гарячого!

Довго дивився на Йосипа, в очах мiнялися рiшучiсть i вагання, потiм мовив голосно:

– Там, браце, цiкава справа розпочалася.

Чужинецький офiцер весь час до них приглядався, а зачувши, що вони розмовляють по-украiнськи, взяв свiй келих, тарiлочку з закускою i пiдiйшов до iхнього столика.

– Дозвольте представитися, – сказав по-росiйськи, стукнувши закаблуками. – Царський резидент у Львовi, полковник Брейндель! Чую, руськi ви, то хочу випити з вами за царя i отечество.

Шинкарка принесла два бокали гарячого пуншу. Сухоровський узяв свiй бокал в обидвi долонi, щоб трохи охолодити, i не пiдводив голови. Йосип i зовсiм не знав, як повестися, про що говорити з таким високим достойником.

Врештi Мiхал промовив, дивлячись у бокал:

– Так, пане полковник, ми русини, та смертi полякам зовсiм не бажаемо – вони ж такi люди, як i ми… А за росiйського царя не будемо пити. Вiн же повiсив тих, що iх декабристами назвали, а вони – росiяни… Чому ж ви…

Обличчя Брейнделя збагровiло, полковник блиснув очима.

– І будемо таких вiшати. На iмперiю руку пiднiмали!

Сухоровський, все ще не пiдводячи очей, мовив:

– Щось не можу зрозумiти подiбних до вас росiян… Європу визволили вiд французiв, а власного ярма скинути не хочете.

– Мовчать! – крикнув полковник.