Вода з каменю. Саксаул у пісках

Губернатор усiх вiтав однаково – приклееною до губiв посмiшкою, порiвну зiгрiвав нею панича з довгим до плечей волоссям i пiдкоморiя у блакитному кунтушi, панянку в прозорому едвабi i панi шамбелянову в шелестливому кринолiнi; до банкетного залу заходили колишнi стольники i чесники, академiки унiверситету i юнi марнотратники, якi проциндрювали в карти батькiвськi маетки, – губернатор запросив сьогоднi до себе на бал цвiт польського народу, що проживае у Львовi.

Гостям не було кiнця. Вже прийшов духовний сановник з дамою, яка дозволяла йому за стрибок через шнур цiлувати руку повище зап’ястя; два пахолки у золотих камзолах увели пiд руки iндiйського князя Соломона Бальзамiна, зятi й дочки вкотили на вiзочку пана Йов’яльського – його розбив паралiч у Пiдгорецькому замку. Йов’яльського парадно провезли по всьому залу, а вiн увесь час кланявся: спочатку портретам, а потiм уже губернаторовi.

Едмунд Ржевуський, який донинi ненавидiв Австрiю так само, як i Росiю, i писав на неi в алегоричнiй формi полiтичне звинувачення, зовсiм розчулився. Вiн на власнi очi переконався, що елiта його нацii ще жива, що цiсар Франц І не ворог, а добродiй – це ж вiн розумом губернатора Лобковiца, який виявився польським патрiотом, а значить, ним i був, пробуджуе до життя ще й золоту молодь, безкровно повертае Польщi свободу.

Едмунд так розчулився, що порушив етикет i, не дiждавшись промови губернатора, пiдбiг, вклякнув перед ним i, висловлюючи слова подяки за вiдродження Польщi, поцiлував його в руку.

Обличчя Лобковiца спiснiло, вiд обурення забiгали жовна на вилицях, вiн не знав, що робити з цим йолопом, Захер-Мазох i Зайончковський теж розгубилися, та в ту хвилину до залу увiйшли Олександр Фредро i Ян Непомуцен-Камiнський.

Губернатора враз осiнила спасенна думка, вiн кинув до Ржевуського: «Ви справжнiй патрiот», виминув його i стрiмко подався назустрiч Фредровi з розпростертими для обiймiв руками.