Вода з каменю. Саксаул у пісках

Лобковiц узяв Фредра пiд руку, але вiн i не зрушився з мiсця; гостi зрадiли – пророк хоче промовляти! Ржевуський заплескав у долонi, його пiдтримав увесь зал; Фредро зцiпив зуби, щоб не вирвалося з уст необачне слiвце; Лобковiц, передчуваючи, що тон, який вiн задав своею промовою, може рiзко перемiнитися вiд однiеi лише фрази поета, що уславився у Львовi в’iдливими експромтами, злегка потягнув його за лiкоть, щоб повести з собою, але почувся вигук iз залу:

– Хай пан поет промовить слово!

Фредро повiв поглядом по обличчях людей, якi стояли перед ним пiвколом: багато з них були вже героями його п’ес, вiн справдi оспiвував цих аристократичних недобиткiв, якi дбають лише про те, як краще пiдлизатися до австрiйськоi бюрократii, щоб залишити при собi титули архiстольникiв, коронних лучникiв, коронних кухарiв, i не думають цi архiкороннi осли, що титули тi нi для них, анi для поспiльства вже давно не придатнi.

А вiн, Фредро, сам отруiвся iхнiм диханням, задушливим смородом салонiв, яснопанським фiлiстерством… проте нинi, коли так палко промовляв губернатор, вперше вiдчув свою вiдпорнiсть проти аристократичноi задухи. Там ллеться кров, а тут вино… Я висмiю вас, я зраджу ваш стан – цей пустопорожнiй свiт живих трупiв, серед яких нема нi вчених, нi талантiв, нi смiливцiв, анi звичайнiсiньких чесних людей. Ну, хто з вас стане головним персонажем моеi новоi комедii, щоб довкола нього, найзвироднiлiшого, об’едналися ви всi? Обiзвiться хоч один!

Пан Йов’яльський дрiмав у вiзочку, його приспали музика i галас, а коли стало тихо, вiн прокинувся, у його поле зору увiйшов гурт довговолосих юнакiв i панночок з наманiкюреними нiгтями, вiн запитав:

– Панове, де я е?.

. В якiй державi?.. А цi патлатi кавалери, цi панночки з рисячими пазурами – то люди-и?

– Бог менi свiдком, – мовив тихо Фредро до Камiнського, – я напишу для вас п’есу, яка буде називатися «Пан Йов’яльський!».

Вiн засмiявся, а Лобковiц полегшено зiтхнув, ще раз узяв за лiкоть Фредра, але публiка чекала його слова.

Ржевуський простягнув уперед руки, заблагав:

– Скажiть нам щось, герою битв наполеонiвських!

– Скажiть, скажiть! – залементувала молодь.

Фредро сперся обома руками на паличку i, опустивши голову, заговорив:

– Так, я один раз бачив Наполеона, в Італii. Вiн мав неабиякий ораторський хист, я тiльки перекажу його слова, з якими вiн звернувся до нас, польських патрiотiв, а ви вже уявiть собi наполеонiвськi iнтонацii. – Фредро розпрямився.