Вода з каменю. Саксаул у пісках

Маршалок оголосив танець свiчок. Був це модний у Львовi полонез: у затемненому залi кружляли пари зi свiчками в руках, блукаючi мерехтливi вогнi розпливалися по залу, вихоплюючи з темряви обличчя, зраджуючи врядигоди закоханих – погляд, усмiшку, поцiлунок.

Заграв оркестр. Фредро поклонився губернаторовi i, взявши пiд руку Камiнського, подався з ним у глибину залу. Гостi розступалися перед поетом – однi з поваги, iншi мов вiд прокаженого, тiльки Едмунд Ржевуський рiшуче перетяв зал, заступив Фредровi дорогу, його меланхолiйнi очi виливали на поета безмiр образи й докору, вiн проказав, скорбно похитуючи головою:

– Zdrajca![54 - Зрадник! (Пол.

І, заплакавши ридма, наче отець над безумним вчинком безпутного сина, вибiг iз залу.

Камiнський мовив по хвилi:

– Програють поляки. Там, при керiвництвi, отакi ж дегенерати.

– Вимруть скоро, – вiдказав Фредро.

Лакеi роздали парам засвiченi свiчки, погасили лампи; лилася музика, але пари не кружляли, пiшли в сумному походi по залу, мов на похоронi, – Фредро зiпсував губернаторський бал.

– Це блюзнiрство, – сказав Камiнський. – Там гинуть, а тут вiдправляють при свiчках панахиду. Польщу хоронять…

– Вони себе хоронять, а не Польщу, – вiдповiв Фредро.

Молодь уперто не хотiла танцювати, слова Фредра гнiтили, соромили, свiчкова процесiя починала друге коло, маршалок балу припинив музику, наказав лакеям засвiтити лампи.

А коли в залi стало ясно, всi побачили пiд гербами аристократичних родiв приклеений аркуш паперу з якимось написом. Гостi збiглися до фронтальноi стiни, пiдiйшли Камiнський i Фредро. На паперi великими лiтерами був писаний вiрш:

Czyliz po skrzypce tyrana

Mozesz skakac, polska mlodziez?

Gdy ojczyzna w kir ubrana,

Wierzaj – skakac sie nie godzi![55 - Чи пiд скрипку тирана можеш скакати, польська молодь? Коли вiтчизна в жалобi, повiр: скакати не годиться (пол.

За мить зал спорожнiв, молодi не стало. Захер-Мазох прошипiв:

– Вiднинi, пане губернатор, я iх запрошуватиму на бали до Куфштейна[56 - Мiсто в Тиролi, де була найстрашнiша австрiйська тюрма для полiтичних в’язнiв.].

Роздiл сьомий

Холод вигнав пана Курковського зi стайнi, що притулилася до задньоi стiни бойнi на Замарстиновi.