Вода з каменю. Саксаул у пісках

– Судилося вмерти менi на росiйському боцi… за Росiю…

Набитий м’язами i ковальською невичерпною силою, Йосип узяв Івана на руки, мов дитину, i, благаючи всiх богiв свiту, щоб допомогли йому перелити свою мiць у виснажене тiло побратима, нiс його, поки той не згас.

Безутiшно заплакав, узяв сокиру, якою вони рубали дерева в тайзi для вогнищ, збивали плоти на переправах, вбивали диких кабанiв, викопав нею глибоку яму пiд сосною, вклав побратима i насипав могилку – на пограниччi двох iмперiй. Довго сидiв бiля неi, прощаючись з товаришем, який вивiв його з сибiрських просторiв на рiдну землю, а сам у чужу не встиг увiйти.

Селище Асiно за Об’ю, де конвойнi залишили полонених польських повстанцiв напризволяще, було тепер неймовiрно далеко; як там маються колишнi жовнiри i пiдофiцери – галицькi, волинськi, пiдгалянськi, мазовецькi хлопцi, яких Йосип, сам не хотячи того, покинув?

Дотяглися до Асiно пiд весну, почали будувати бараки. Одного разу, вiдiйшовши з сокирою в лiс за матерiалом, Йосип побачив людину з шанькою за плечима: чоловiк стояв за ялиною, сторожко позираючи на рубача, готовий чкурнути у нетрi.

Що це за волокита – розбiйник? Йосип стиснув у долонi держак сокири, з острахом придивляючись до худорбного чоловiка, i помiтив, що до неi – до сокири – прикипiли очi незнайомця. Сторожкий погляд чоловiка врештi зм’як, вiн вийшов iз-за ялини i попросив:

– Вiддай менi сокиру…

– Хто ти?

– Льотний…

– Який – льотний?

– З рудникiв. Нерчинськ чув?

– Не чув… Куди йдеш?

– Втiкаю.

– Втiкаеш?! – Йосип аж руки розвiв: кiлька мiсяцiв, через усю зиму йшли вони сюди етапами, у цю глибiнь бездонного свiту, звiдки нiхто й нiколи не може вернутися, а вiн утiкае? Куди?

– Я втiк з каторги, – пiдiйшов ближче чоловiк. – На менi арештантський одяг, а ти ще у вiйськовому. Поляк? Як – нi, бачу, що поляк. Ти з тих, варшавських?

– З тих…

– Я теж був вiйськовий. Мене шiсть рокiв тому пригнали сюди – прямо з Сенатськоi площi… Не чув? Дай закурити.

Не куриш?.. Про декабристiв чув?

– Чув. Як не чув… Але куди втiкаеш? Куди можеш втекти?

– Ех, поляку, поляку… Я на волi. Ти розумiеш – я йду. Головне iти i бути вiльним. Доки йдеться… Дай сокиру, ти собi дiстанеш iншу, а менi без неi нiяк не можна.

Йосип стояв понурившись, не простягав сокири, втiкач сплюнув i повернувся, щоб iти собi, та Йосип зупинив його.

– Постiй… А коли я з тобою?

Очi втiкача зблиснули радiстю.