Чудесна країна Оз

 – Але я стояти статуею не буду! За всi цi роки я iй остогид, каже вона, отже, збираеться спекатися мене. Невже легшого засобу не знайшлося, як обернути мене на статую? Який хлопець погодиться статуею стовбичити посеред клумби все свое життя? Залишаеться одне: дати дьору! І зробити це краще до того, як вона почне напувати мене своiм бридким зiллям».

Вiн почекав, допоки хропiння староi вiдьми не сповiстило про те, що та мiцно спить, тихенько встав i прокрався до буфета, аби взяти з собою чого-небудь у дорогу.

«Як же вирушати в дорогу без запасiв?» – вирiшив вiн, нишпорячи на вузьких полицях.

У буфетi вiн знайшов лише кiлька засохлих скоринок хлiба, тому заглянув до кошика Момбай i намацав там сир, що стара принесла iз села. Порпаючись у кошику, вiн натрапив i на перечницю, де замiсть перцю був «Життедайний порошок». «А прихоплю-но я i його, – змiркував вiн, – а то Момбай ще наробить лиха».

З цiею думкою вiн засунув перечницю в кишеню разом iз сухарями та сиром.

Тiп обережно вийшов iз хати i замкнув на клямку дверi.

Надворi яскраво свiтив мiсяць i переливалися зорi. Пiсля затхлоi та сморiдноi кухнi нiч здавалася напрочуд свiжою та лагiдною i кликала в дорогу.

«Не гадав я, що тiкати з дому – така насолода, – мовив сам до себе Тiп. – Бо вже кого-кого, а Момбай я нiколи не шанував. Сам дивуюся, як це я умудрився потрапити до ii лап».

Вiн плентав непоквапом до дороги, аж коли у нього промайнула думка, яка примусила зупинитися.

«От не можу я залишити мого Джека на поталу старiй Момбай, та й край! – пробурмотiв вiн сам собi.

– І чий же вiн, як не того, хто його створив, а посипати когось перцем – великого розуму не треба».

Вiн хутко повернувся до хлiва i вiдчинив дверi стiйла, де Момбай замкнула Гарбузову Голову.

Джек тихо стояв собi посеред стiйла, i в мiсячному сяйвi Тiп побачив, що той життерадiсно усмiхаеться, як i завжди.

– Ходiмо! – кивнув надвiр Тiп.

– Куди? – запитав Джек.

– А це ми дiзнаемося разом, – вiдповiв Тiп, мимоволi усмiхаючись у вiдповiдь, – бо пiдемо свiт за очi.

– Добре, – просто вiдповiв Джек i перевальцем почалапав iз хлiва пiд зоряне небо.

Вийшовши з двору, Тiп повернув до дороги, а Джек подибав слiдом. Вiн шкандибав накульгуючи, бiльше того, час вiд часу то одне колiно, то iнше у нього пiдгорталося назад, i вiн ледве не валився з нiг. Утiм, Гарбузова Голова швидко помiтив цей свiй гандж i став докладати зусиль ходити доладно i не оступатися на рiвному мiсцi.