Дорога до Країни Оз

– Куди ти збираешся йти? – запитала Доротi.

– Мабуть, буду схожим на Гудзика-Розумника, коли скажу: я не знаю, – засмiявся Косматий чоловiчок. – Але життевий досвiд пiдказуе менi, що будь-яка дорога кудись веде. Впевнений, мила Доротi, якщо пiдемо вперед, то рано чи пiзно прийдемо куди-небудь. Що це буде за мiсце, ми не можемо зараз навiть припустити, але коли прийдемо туди, то дiзнаемося.

– Маеш рацiю, – погодилася Доротi, – це розумно, Косматий чоловiчку.

III. Дивакувате селище

Гудзик-Розумник з радiстю вхопився за руку Косматого чоловiчка, адже той мав у кишенi Магнiт Любовi, тож малюк вiдразу полюбив дивну кудлату людину.

Доротi стала праворуч вiд Косматого чоловiчка, Тото – з другого боку.

Маленька компанiя вирушила в дорогу в бiльш веселому та бадьорому настроi, нiж можна було припустити. Дiвчинка звикла до незвичайних пригод i дуже любила iх. А куди б не пiшла Доротi, Тото майже завжди слiдував за нею, наче ягнятко святоi Марii.

Гудзик-Розумник не виявляв жодних ознак занепокоення або страху, адже вiн все одно заблукав, а в Косматого чоловiчка, швидше за все, взагалi не було рiдного вогнища, й вiн почувався однаково щасливим всюди.

Так вони йшли досить довго. Раптом попереду над дорогою з’явилася велика арка. Коли мандрiвники пiдiйшли ближче, то побачили, що споруда покрита дуже красивим рiзьбленням i розкiшними малюнками. На ii верхнiй частинi розташувалося безлiч павичiв з розгорнутими хвостами, iхне пiр’я було вимальовано з дивовижною майстернiстю.

У центрi арки подорожнi побачили велику лисячу голову, що дивилася на свiт крiзь окуляри з вельми розумним виглядом. Голову лисицi прикрашала маленька золота корона, оздоблена гострими зубами.

Поки мандрiвники з цiкавiстю розглядали арку, з того боку несподiвано з’явилися лисицi, одягненi в солдатську форму. На них були зеленi сорочки й жовтi штани, а маленькi круглi шапочки й високi черевики манили погляд яскраво-червоним кольором.

Крiм того, iхнi довгi пухнастi хвости прикрашали великi червонi банти. Кожен солдат нiс дерев’яну шпагу, на гострому кiнцi якоi страхiтливо поблискував ряд вiдточених зубiв. Коли Доротi побачила цi зуби, вона здригнулася.

На чолi колони марширував капiтан. Його форму прикрашали золотi позументи, i вiн виглядав бiльш парадно, нiж простi солдати.