Дорога до Країни Оз

– А що буде з тобою, ти знаеш? – з серйозним виглядом поцiкавився малюк.

– Мабуть, не знаю, – зiзналася Доротi, згадавши про власнi труднощi.

Косматий чоловiчок розсмiявся:

– Нiхто на свiтi не знае всього, Доротi.

– Але хлопчик, здаеться, не знае взагалi нiчого. Чи не так, Гудзик-Розумник?

Хлопчик похитав головою з чарiвними локонами й незворушно вiдповiв:

– Не знаю.

Нiколи ще Доротi не зустрiчала людини, яка повiдомила б iй так мало про себе. У всякому разi, було зрозумiло, що малюк загубився, i рiднi мали б стривожитися.

Хлопчик здавався молодшим за Доротi рокiв на два-три, i його чарiвний костюмчик свiдчив про нiжну любов i зворушливу турботу близьких. Яким же чином вiн потрапив на цю безлюдну стежку?

Поруч з Гудзиком-Розумником на землi лежав солом’яний капелюх з позолоченим якорем на стрiчцi. Довгi штанцi матроського костюма розширювалися донизу, а на вiльний широкий комiр блузи були нашитi золотi якорi. Хлопчик зосереджено рив яму.

– А ти бачив коли-небудь море? – запитала Доротi.

– Що?

– Ну, чи був ти коли-небудь там, де е вода?

– Так. У нас в саду за будинком колодязь.

– Ти не зрозумiв. Я запитую, чи плавав ти коли-небудь на великому кораблi по океану?

– Не знаю.

– Чому ж на тобi матроський костюмчик?

– Не знаю.

Доротi втратила терпiння:

– Ти жахливо дурний, Гудзик-Розумник!

– Я дурний? – запитав хлопчик.

– Так.

– Чому? – пiдняв вiн на Доротi великi яснi очi.

Дiвчинка хотiла вiдповiсти: «Не знаю», але вчасно схаменулася.

– На це запитання ти маеш вiдповiсти сам.

Косматий супутник Доротi знову вiдкусив яблуко i втрутився:

– Немае сенсу ставити йому запитання. Гадаю, хтось повинен подбати про бiдного малюка. Мабуть, краще б йому вирушити в дорогу разом iз нами.

Тим часом Тото з неприхованою цiкавiстю заглядав у ямку, викопану малюком, та з кожною хвилиною проявляв дедалi бiльше занепокоення i хвилювання. Вiн, ймовiрно, вирiшив, що хлопчик полюе на якусь тварину. Песик голосно загавкав, стрибнув у яму й почав енергiйно працювати лапами, розкидаючи грунт на всi боки.

Грудки землi полетiли в малюка. Доротi пiдняла хлопчика й обтрусила його одяг.

– Припини, Тото! – закричала вона. – Тут немае нi мишей, нi бабакiв. Не будь таким дурним.

Тото зупинився, пiдозрiло принюхався i вистрибнув з ями, виляючи хвостом, нiби зробив щось важливе й корисне.

– Гаразд, пiшли, – запропонував Косматий чоловiчок. – А то нiч застане нас у дорозi.