Дорога до Країни Оз

Кожен намагався одягнутися якомога красивiше, щоб сусiди заздрили йому. Тому цивiлiзованi лисицi, так само як цивiлiзованi люди, витрачають багато часу на свiй гардероб.

– Мене це не стосуеться, – завважив Косматий чоловiчок.

– Не сперечатимуся, – уважно глянувши на гостя, вiдповiв Король. – Але, може, ви не належите до цивiлiзованого свiту.

Пiсля мiцного сну, який надав мандрiвникам бадьоростi, вони поснiдали разом iз Королем, а потiм розпрощалися з ним.

– Ви були надзвичайно добрi, – звернулася до Короля Доротi, – лише бiдному Гудзику-Розумнику не пощастило.

– Сподiваюся, ти спробуеш отримати для мене, запрошення на день народження Принцеси Озми, – нагадав Король.

– Якщо побачу Озму, обов’язково попрошу, – пообiцяла Доротi.

– День народження Принцеси двадцять першого, i якщо тобi вдасться дiстати запрошення, я знайду спосiб перетнути Згубну Пустелю й потрапити до Краiни Оз. Я завжди мрiяв побачити Смарагдове Мiсто. Яке щастя, що подруга Принцеси Озми вiдвiдала мою краiну i тепер допоможе менi побувати в гостях у Принцеси.

– Якщо побачу Принцесу, неодмiнно попрошу ii про це, – ще раз пообiцяла Доротi.

Король-Лис дав гостям в дорогу смачноi iжi, й Косматий чоловiчок сховав ii в кишеню. Капiтан супроводжував подорожнiх до арки i попрощався з ними там, де вони вперше зустрiлися. Тут друзi побачили безлiч лисиць, якi охороняли дорогу.

– Ви побоюетеся ворогiв? – запитала Доротi.

– Нi, – вiдповiв Капiтан. – Ми дуже пильнi й готовi вiдбити будь-який напад.

– А що це за звiрi? – зацiкавився Косматий чоловiчок.

Капiтан вiдповiв не вiдразу. Якийсь час вiн вагався, а потiм сказав:

– Якщо ви потрапите туди, то дiзнаетеся про них усе. Але в жодному разi не бiйтеся. Упевнений, що Гудзик-Розумник зумiе захистити вас: вiн такий розумний i в нього тепер по-справжньому мудрий вираз обличчя.

Слова Капiтана не заспокоiли Доротi й Косматого чоловiчка, а, навпаки, налякали, бо в них було дещо iнше уявлення про розумовi здiбностi малюка. Попрощавшись iз лисячим капiтаном, друзi продовжили подорож.

V. Дочка Веселки

Тото був цiлковито щасливий. Вiн бiг стежкою, гавкав, коли хотiв, на птахiв i ганявся за метеликами. Навколо буяли польовi квiти, луки змiнювали гаi. Але нi будинкiв, нi людей не було видно.