Маленькі жінки. II частина

Лорi слухняно вiдправився в унiверситет, щоб зробити приемнiсть дiдусевi. Натомiсть намагався провести чотири роки навчання якомога яскравiше, щоб зробити приемнiсть самому собi. Улюбленець будь-якого товариства завдяки грошам, манерам, талантам i доброму серцю, котре, однак, постiйно втягувало його в неприемнi iсторii при кожнiй спробi допомогти iншим iз подiбних iсторiй викрутитися, Лорi щораз наражався на величезну небезпеку перетворитися на зiпсованого гульвiсу.

Ймовiрно, вiн i перетворився б на нього, як i чимало iнших перспективних хлопчикiв, аби не талiсман, що оберiгав вiд усякого такого зла.

Що це за талiсман, запитаете ви? О, все просто: це не що iнше, як спогади про доброго старого, який живе лише його успiхами, про турботливу жiнку, яка стежить за ним, немов за власним сином, i – останне у списку, але перше за значимiстю – про чотирьох простодушних дiвчат, якi люблять його, захоплюються ним i вiрять в нього всiею душею.

Як дуже молода людина, вiн, зрозумiло, пустував i флiртував, ставав то франтом, то любителем водного спорту, то сентиментальним, то спортивним, залежно вiд того, що пропонувала студентська мода, зло жартував над iншими, так само, як iншi над ним, вживав жаргоннi слiвця, а iнколи навiть небезпечно наближався до виключення з унiверситету.

Але оскiльки основною причиною всiх його витiвок був пiднесений настрiй i любов до забав, то завжди примудрявся врятувати становище щирим каяттям, чесною спокутою провини або чарiвною силою переконання – мистецтвом, яким вiн володiв досконало.

Лорi, мабуть, навiть пишався тим, що так часто опинявся за мить вiд провалу, йому подобалося, коли дiвчата тремтiли вiд його розповiдей про своi перемоги над розгнiваними молодшими викладачами, важливими професорами й небезпечними ворогами. Чоловiки «нашого класу» були героями в очах дiвчаток, якi нiколи не втомлювалися слухати про подвиги «наших хлопцiв» i яким часто траплялася нагода заслужити прихильнi усмiшки цих великих людей, коли Лорi привозив однокурсникiв погостювати у великому особняку Лоуренсiв.

Найчастiше особливоi прихильностi героiв удостоювалася Емi, бо з дитинства вiдчула силу своеi чарiвностi й навчилася нею користуватися. Мег була занадто поглинена своiм единим i неповторним Джоном, щоб придiляти увагу iншим представникам сильноi статi, а боязка Бет могла лише крадькома кидати погляди на студентiв i дивуватися, як це Емi наважуеться так командувати ними.