Маленькі жінки. II частина

Джо вiдчувала себе в своiй стихii, i iй було нелегко втриматися вiд того, щоб не наслiдувати чоловiчих манер, промов i героiчних вчинкiв, якi здавалися iй природнiшими, нiж усi пристойностi, в рамках яких наказано триматися юним ледi. Тож вона неймовiрно подобалася всiм хлопцям, але жоден iз них не був закоханий у неi, тим часом лише мiзерна кiлькiсть iх утримувалася вiд принесення нiжноi данини у виглядi одного-двох сентиментальних зiтхань на вiвтар краси Емi.

Оскiльки мова зайшла про сентименти, тож можемо цiлком природно перейти до розповiдi про «голуб’ятню». Так називався маленький, пофарбований коричневою фарбою будиночок, який пан Брук приготував для себе i Мег. Назву придумав Лорi, бо вважав, що вiн якнайкраще пiдходить для житла молодих закоханих, якi «постiйно воркують i цiлуються, немов голубок i горлиця». Це було крихiтне помешкання, до якого позаду притулився маленький садочок.

Проте Мег планувала розмiстити тут фонтан, обсаджену деревами й кущами алею, а також галявину з яскравими квiтами. Поки що замiсть фонтана бовванiла стара кам’яна ваза, що потемнiла вiд негоди й нагадувала надбиту полоскальницю, алею замiнили кiлька молоденьких модрин, котрi ще не вирiшили, боротися iм за життя чи померти, а щодо моря квiтiв, то на iх майбутню присутнiсть вказували лише рiвнi й частi борозенки на землi, в якi вкинули насiння.

Однак всерединi будиночок виглядав чарiвно, i щаслива наречена не бачила вад нiде – нi на горищi, нi в льосi. Щоправда, передпокiй був настiльки завузьким, що, скажiмо, фортепiано, навряд чи занесли б у будинок повнiстю – лише частинами. Та його, на щастя, у молодят i не було. В iдальнi знайшлося мiсце лише столу, який заледве вмiщав шестеро осiб.

Втiм, варто було звикнути до цих незначних недолiкiв, як жоден iнший будинок вже не мiг здатися досконалiшим житлом, оскiльки тi, хто обставляли його, керувалися здоровим глуздом i хорошим смаком, тож результат цих зусиль можна назвати надзвичайно задовiльним.