Маленькі жінки. II частина

У недобру хвилину продавець пiдняв чарiвнi складки, що так божественно шарудiли, й сказав: «Майже даром, панi, запевняю вас». Вона вiдповiла: «Я беру його». Тканину було вiдмiряно й вiдрiзано, а рахунок оплачено. Саллi була в захватi, i Мег теж смiялася, немов це було незначна подiя, але поiхала з магазину з таким почуттям, нiби вкрала щось i за нею женеться полiцiя.

Повернувшись додому, вона спробувала пом’якшити докори сумлiння спогляданням чарiвного шовку, але тепер вiн не здавався iй таким неймовiрним, вже не так добре пасував iй, а слова «п’ятдесят доларiв», здавалося, були надрукованi, як вiзерунок, на кожному полотнищi.

Вона прибрала покупку до шафи, але тканина наче переслiдувала ii не як чудове бачення новоi сукнi, а як настирливий лякаючий привид безрозсудного вчинку.

Того вечора, коли Джон дiстав витратнi записи, серце Мег завмерло, i вперше у своему подружньому життi вона вiдчула, що боiться чоловiка. Його добрi карi очi здавалися iй суворими, а, оскiльки вiн був незвичайно веселий, то уявила, що провини ii викритi, просто це поки що приховуеться.

Всi господарськi рахунки були оплаченi, всi витратнi записи в повному порядку.

Джон похвалив дружину й розкрив старий гаманець, який вони жартома називали «банком». Тодi Мег, знаючи, що гаманець абсолютно порожнiй, зупинила руку чоловiка, сказавши нервово:

– Ти ще не бачив моi особистi витрати.

Джон нiколи не просив ii показати цi записи, але вона завжди наполягала на тому, щоб вiн зазирнув i туди, бо звикла насолоджуватися його подивом з приводу дивних речей, необхiдних жiнкам.

Наприклад, змушувала вгадувати, що таке тасьма, пояснювала, що таке кардиган, або ж смiялася з його подиву, як маленька рiч, що складаеться з трьох рожевих бутонiв, шматочка оксамиту й пари стрiчок, може бути капелюшком i коштувати п’ять або шiсть доларiв.

Того вечора вигляд у нього був такий, нiби i йому подобаеться iз глузливою усмiшкою розбирати ii цифри i прикидатися, нiби вiн жахаеться ii марнотратства, хоч насправдi надзвичайно пишався своею економною дружиною.

Вона принесла маленький блокнот i поклала його на стiл перед Джоном, ставши позаду, нiби розгладити зморшки на його стомленому лобi. І сховавши обличчя в такий спосiб, сказала зi зростаючою тривогою:

– Джон, дорогий, сьогоднi менi соромно показувати тобi мою книжечку через страшенне марнотратство. Розумiеш, я так часто буваю на людях i менi для цього потрiбнi певнi речi, тож Саллi порадила дещо придбати.