Дороті та Чарівник у Країні Оз

Небо знову потемнiло, над долиною зi зловiсним плачем-завиванням пронiсся вiтер.

Раптом пролунав сильний трiск, i прямо пiд конем у землi утворилася величезна трiщина. Дико заiржавши вiд жаху, тварина звалилася в ущелину, тягнучи за собою коляску разом з пасажирами.

Доротi мiцно вчепилася за сидiння, хлопчик зробив те саме. Обидва були настiльки враженi, що не вiдразу зрозумiли, що вiдбуваеться.

З усiх бокiв iх оточував морок, i в цiй жахливiй темрявi вони стрiмко летiли вниз, щомитi чекаючи, що впадуть i розiб’ються об гострi скелi, або земля зiйдеться над iхнiми головами й поховае навiки у своiх надрах.

Моторошне вiдчуття падiння в безодню, морок, моторошнi звуки… Це було бiльше, нiж Доротi могла стерпiти, тож на кiлька миттевостей дiвча зомлiло. Зеб, щоправда, не знепритомнiв, але теж був страшенно наляканий i, втиснувшись у сидiннi коляски, щомитi очiкував на страшну розв’язку.

ІI. Скляне мiсто

Коли Доротi отямилася, iхнiй полiт тривав, але швидкiсть зменшилась.

Щiльний верх коляски правив за парашут, i тепер вони опускалися плавно, нiби парили в повiтрi, що було б навiть приемно, якби пасажири не думали про смерть, котра загрожувала iм щохвилини, i про те, що чекае iх на днi цiеi величезноi ущелини. Над iхнiми головами лунали розкати грому – це земля сходилася на мiсцi недавньоi трiщини.

Повз коляску раз по раз пролiтало камiння та грудки глини. Дiти не бачили iх, тiльки чули, як вони барабанили по даху, а ще як верещить майже по-людськи Джим, коли його наздоганяе черговий камiнь.

Хоч насправдi тваринi було радше страшно, нiж боляче.

Довго чи недовго тривало падiння, Доротi не знала. Вiд подиву й переляку вона випала з плину часу. Поступово, поборовши страх, дiвчинка зважилася подивитися вниз, у чорну безодню. Зовсiм поруч маячили ледь помiтнi обриси коня: задерта догори голова, вуха, що стояли сторчма, довгi ноги, розчепiренi в рiзнi боки. Потiм Доротi пересвiдчилася, що хлопчик, котрий вiд страху онiмiв, як i вона сама, сидить поруч.

Дiвчинка зiтхнула з деяким полегшенням. Гiршого, здаеться, вдалося уникнути. Навпаки, починалася нова пригода, яка обiцяла бути не менш дивною й чудесною, нiж тi, що iй вже довелося пережити.

Ця думка пiдбадьорила Доротi, i вона ще раз виглянула з коляски, щоб дiзнатися, звiдки виходить дивне свiтiння, котре дедалi потужнiше розганяло каламутну iмлу мороку. Далеко внизу вона помiтила шiсть величезних сяючих куль, що нiби висiли в повiтрi.