Війна

2 сiчня

Поки ми iхали в поiздi до Севастополя, в Киевi пройшла «смолоскипна хода на честь 105-рiччя Степана Бандери» – марш iз палаючими смолоскипами. На чолi йшли Олег Тягнибок, iншi лiдери партii «Свобода», серед яких депутат парламенту Андрiй Ілленко, син покiйного кiнорежисера Юрiя Ілленка. Також у першому ряду маршу крокували два священики, дiвчина з портретом Степана Бандери, а за ними – кiлька тисяч членiв i прихильникiв партii. Вони пройшли по Михайлiвськiй, Володимирськiй, потiм повернули на бульвар Шевченка.

Коли проходили повз 5-зiрковий готель «Прем’ер-палац», один iз депутатiв-«свободiвцiв» викрикнув у гучномовець: «Праворуч вiд нас готель олiгарха Рiната Ахметова!» Чи говорив вiн щось iще, чи нi, не знаю, але пiсля цього кiлька учасникiв маршу пiдбiгли до входу в готель i кинули своi палаючi смолоскипи в передбанник, бiля якого стояли черговi готельнi портье. Працiвники готелю почали гасити смолоскипи. А марш пiшов далi до Бессарабського ринку.

Кличко вiдразу заявив, що цей марш не мае нiякого вiдношення до Майдану.

І це правда. Бiльш того, вiн не мае нiякого вiдношення до Киева. Киiв – спокiйне, толерантне мiсто, яке не варто розгойдувати маршируванням у ногу та вигуками гасел у гучномовець. Настрiй вiд цього маршу впав нижче плiнтуса. Якщо кожна партiя пiд час протестiв займатиметься такою саморекламою, то на Майданi нiкого не залишиться.

3 сiчня. Крим

Зранку небо опустилося просто на дахи будинкiв. Гiр не було видно. Накрапав дощ. Ми вирiшили поiхати до Ялти, сподiваючись, що там, можливо, погода трохи краща.

Пiсля майже години дороги на маршрутцi ми прибули на ялтинський автовокзал i сiли на тролейбус, що iхав у бiк центру. Тiльки-но вiд’iхали вiд зупинки, вiдразу опинились у заторi. Я присiв на вiльне мiсце, але тут же побачив поруч елегантну сухеньку бабусенцiю. Поступився iй мiсцем. «Яка у вас чудова росiйська мова! – сказала вона, широко розкривши очi. – Ви з Росii?» – «Нi, – вiдповiв я. – Я з Киева». – «Так? – здивувалася вона цiлком щиро.  – Але ви так красиво говорите по-росiйськи?» – «Напевно, тому, що я народився в Ленiнградi», – спробував я знайти для неi прийнятну вiдповiдь. «Так, напевно, – закивала вона. – У Петербурзi прекрасно говорять по-росiйськи!» Вона ще хвилин десять намагалася розвинути цю тему, але я вже просто слухав i кивав. Сама вона говорила по-росiйськи, як менi здалося, точно так само, як i я. Хоча нi, кримський варiант росiйськоi все-таки iнший, вiдрiзняеться вiд киiвського.