Війна

Коли я пояснив Тео i Антону, що всi цi готелi е частиною гаражного кооперативу, вони не повiрили. Тодi ми пiдiйшли до сусiднього п’ятиповерхового готелю, весь перший поверх якого е автомобiльнi гаражi зi справжнiми гаражними воротами, на яких висять приклеенi папiрцi «ГАРАЖНИЙ КООПЕРАТИВ». Хлопчаки розсмiялись. А потiм ми сходили i крiзь паркан подивилися на недобудовану «гаражну» каплицю, нижня частина якоi один в один нагадуе гараж. До великоi «гаражноi» церкви вже не ходили. Вона теж недобудована, але насправдi на гараж не схожа.

Напевно, голова кооперативу будував тут каплицю i церкву, щоб заручитися про всяк випадок пiдтримкою православноi церкви, адже всi цi споруди незаконнi й нелегальнi. Але, напевно, домовившись iз мiсцевою владою про ненапад, зрозумiв, що церква йому вже не потрiбна, а значить – можна i каплицю, i церкву не добудовувати. Краще побудувати ще один п’ятиповерховий «гараж» для вiдпочиваючих. Кiлькiсть нелегальних готелiв у Криму обчислюеться тисячами, а то й десятками тисяч. Мiсцевiй владi з ними боротися немае сенсу. Замiсть податкiв цi готелi розраховуються хабарами з прокуратурою, мiлiцiею, податковою iнспекцiею та всiма iншими мiсцевими органами. Крiм того, тi ж прокурори й мiлiцiонери можуть у будь-який момент приiхати i вiдпочити й повечеряти безкоштовно, можуть попросити взяти на кiлька днiв на вiдпочинок своiх друзiв i родичiв. Я, щоправда, теж провiв у цьому готелi кiлька днiв безкоштовно минулого листопада. Але мене запросив спiввласник попрацювати над романом, що я i зробив. Навеснi, в квiтнi або травнi, можна знову приiхати на тиждень. Тут е де погуляти, i працюеться в кримськiй тишi чудово.

Попрощавшись iз Наташею i ii донькою, ми вирушили пiшки до Сiмеiза. Дорога над морем завдовжки не бiльше двох кiлометрiв здавалася нескiнченною, бо кожнi хвилин п’ять ми зупинялись, аби помилуватися то морем, то горами. Пiд горою Кiшка цього разу не було скелелазiв. У самому Сiмеiзi постояли, подивилися з сумом на вiллу «Ксенiю», в якiй 1990 року працювало кафе.

Ми сюди приiхали в жовтнi того року з Лiзою, через рiк пiсля вiнчання. У магазинах нiчого не було, крiм заварних тiстечок по 15 копiйок, консервованих бичкiв у томатi й перловоi крупи. У тому кафе тiстечок не було, але була кава. І ми купували тiстечка в магазинчику поблизу i зi своiми тiстечками йшли на вiллу «Ксенiю» пити каву. Нинi ця вiлла, як i сусiднi старовиннi будiвлi, перебуваютьу такому станi, що може просто розсипатись, як картковий будиночок.