Війна

Через хвилин двадцять почне засiдати парламент. Я тепер добре знаю, що таке «офiцiйнi» панiчнi чутки пiд час военних дiй. Навiть читаючи рядок новин в iнтернетi, вiдчуваеш, де бiльш правдива iнформацiя, а де психiчна атака на мозок i уяву.

Учора Андрiй Майструк при менi набирав по телефону знайому в Севастополi. Вона розповiдала, що в мiстi все спокiйно, але по телевiзору показують жахи. Потiм я дзвонив Енверу Ізмайлову – моему друговi, кримському татарину i кращому джаз-гiтаристу Украiни. Як виявилося, вiн у Киевi.

Вiдразу захотiв, щоб ми зустрiлися цього вечора.

3 березня

Снiжок на асфальтi. Легкий подих зими, що вiдступае. О 7-й ранку з кухонного вiкна спостерiгав об’еднаний патруль мiлiцii та «Народноi самооборони». Спокiйно пройшли вони вчотирьох по Рейтарськiй у бiк Львiвськоi площi.

Учора Лiза розповiла, що 20 лютого наш син Тео пiдiйшов до неi i сказав: «Мамо, я думаю, що я маю бути на Майданi. Можна, я пiду?» Лiза вiдповiла: «Якби ти був на три роки старший, я б здивувалася, що ти не там.

Але тобi 15 рокiв, i ми всi залишимося вдома».

Двi ночi та один повний день у селi трохи додали сил i бадьоростi. Ходив у суботу на сiльську пошту – думав купити горiлки-хрiновухи. Але цього разу ii на поштi не виявилося. Всi iншi продукти – як зазвичай: соняшникова олiя, рибнi консерви, гречка, маргарин… А я так хотiв купити на поштi пляшку горiлки й поштову марку, попросити погасити марку просто на горiлчанiй етикетцi й подарувати комусь на пам’ять.

Раптом краiна стане цивiлiзованою, i в сiльських поштових вiддiленнях перестануть продавати алкоголь? Не вiрю!!! Щось же мае залишитися вiд минулого. Щоправда: чим менше його залишиться, тим краще!

Лiза спокiйно вiдреагувала на появу супутникового ТБ в нашому сiльському будинку. Я пояснив: зробив це, думаючи, що всiм нам або всiм iм доведеться переiхати в село, якщо ситуацiя стане серйознiшою й небезпечнiшою. Лад i спокiй у Киевi вiдносно оманливi. На руках у людей з’явилося багато зброi.

Пожвавилися бандити й квартирнi злодii.

У недiлю ввечерi ми на машинi поверталися додому до Киева з нашого сiльського будинку. Коли пiд’iжджали до мiста, як завжди, я зменшив швидкiсть перед контрольно-пропускним пунктом ДАІ. Виникло бажання побачити мiлiцiонерiв, якi в звичайний час стоять тут й iнодi зупиняють машини. Але, як i в п’ятницю ввечерi, коли ми виiжджали з мiста, на КПП нiкого не було. У самiй будiвлi не горiло свiтло.