Різдвяний сюрприз

Клаудiюс ще пiвгодини тому акуратно, спецiальним гачком на довгiй полiрованiй палицi, схожiй на бiльярдний кий, щiльно засунув штори. Але тепер вiн виглянув за штору i припав поглядом до темряви за вiкном. Темрява тривала хвилин iз п’ять, поки свiтло фар автомобiля не розсiяло ii перед тим, як в’iхати в доступний погляду Клаудiюса «кадр» вiкна i зупинитися вiдразу перед сходами помпезного входу.

Клаудiюс заквапився назустрiч Інгридi. Вона легко пiднялася мармуровими сходами на другий поверх, несучи в руках картонну коробку, над якою ледь помiтно здiймалася пара.

Запах схiдних спецiй обганяв дiвчину. Клаудiюс вiдчинив перед нею обидвi стулки високих дверей. Вона впурхнула в обiдню залу й поставила коробку на стiл бiля центрального свiчника.

Виклала на темну, полiровану стiльницю, що м’яко вiддзеркалювала запаленi свiчки, пластиковi контейнери з iжею. Зняла кришечки, i тут же, немов у контейнерах був кисень чи горючий газ, свiчки, як здалося Клаудiюсу, спалахнули яскравiше, i в залi стало трохи свiтлiше.

І повiтря наповнилося апетитним коктейлем схiдних ароматiв. Кисле, солодке, гостре – пiдiгрiтi запахи змiшалися, залоскотали в носi Клаудiюса.

Вiн вiдкоркував пляшку вина. Пройшов до правого краю столу i налив келих Інгриди так грацiйно, немов тренувався для виконання в якомусь фiльмi ролi слуги лорда. Коли вирiвняв спину, вiдчув потилицею чийсь погляд. Озирнувся. Над ним на стiнi висiв старовинний портрет англiйського аристократа в бiлiй перуцi та суддiвськiй мантii.

Задумливо-мружний погляд шляхтича прикипiв до iншого кiнця зали, туди, де ось-ось сяде сам Клаудiюс.

Інгрида раптом схаменулася, злякалася за стiльницю. Пiдклала пiд контейнери паперовi серветки.

Коли все розклали по тарiлках, вона прибрала пластиковi контейнери в картонну коробку й опустила ii пiд стiл.

Незважаючи на пiднесенiсть i якесь особливе вiдчуття неповторностi та важливостi цiеi митi, Клаудiюс час вiд часу неспокiйно озирався на зачиненi подвiйнi дверi, за якими в коридорi другого поверху палали яскравi свiтильники.

Головнi дверi були зачиненi зсередини. Службовий вихiд iз кухнi до вузькоi дорiжки, що провадить до комор i гаражiв, також був зачинений. Але невiдповiднiсть iхнього з Інгридою маленького людського щастя з цим урочисто-чужим простором раз по раз змушувала здригатися або з острахом обертатися й перевiряти, чи не пiдглядае за ними хтось.

Інгридi ж, навпаки, все подобалося.