Різдвяний сюрприз

Потiм сiла йому на колiна, взяла його обличчя в долонi i змусила подивитися на себе уважно. І тут сталося щось дивне. Сивуватий закричав, схопився. Ія впала на столик, зiштовхнувши попiльницю та чарку на пiдлогу.

– Це ти! Це ти! – кричав сивуватий i розозирався на всi боки, немов шукав шлях для втечi.

А Ія пiднялася над столом i, упершись у груди сивуватого нiжкою, штовхнула його.

У цей час iнший чоловiчок, приловчившись, просунув iй пiд трусики зелену банкноту. Треба було якось «розсмоктувати» цю ситуацiю, i я, пiдбiгши, пiдняв iз пiдлоги ii светр i джинси, потiм пiдхопив i Ію.

Одягалася вона вже на вулицi. Добре, що навколо нiкого не було. Менi ще довелося повернутися до бару за ii дублянкою та чобiтками. На виходi мене зупинили два охоронцi. Я простягнув iм зелену сотку, отриману вiд Червоноi Шапочки. Хлопцi розступились, i я вискочив на холодну, зимову свободу.

У машинi Ія тремтiла. Чи то вiд холоду, чи то вiд нервового перезбудження.

Ми приiхали до неi, випили чаю i заснули в обнiмку.

– Слухай, а навiщо тобi був потрiбен цей сивий стариган? – запитав я ii пiзнiм ранком, коли ми пiднялися з лiжка.

– Щоб повернутися до норми, треба пройти через екстрим, – спокiйно вiдповiла вона.

– Якщо вiн – це екстрим, то що таке норма?

– Норма – це ти, – посмiхнулася вона. – До речi, ранiше я думала, що ти екстрим.

Сказала i поцiлувала мене в щоку.

– Але без бiлоснiжного танка у нас з тобою нiчого не вийде.

– У тебе е телефон тiеi вiйськовоi частини, де твiй тато був командиром?

Вона кивнула.

Черговий по частинi, якийсь капiтан iз невиразним прiзвищем, яке не запам’ятовуються, був дуже люб’язний.

– Нi, ви мене нiчим не здивували! – сказав вiн у вiдповiдь на мое запитання. – Тiльки навiщо вам фарбувати танк у бiлий колiр? У нас е два бiлi танки для зимового бою.

– Менi тiльки один потрiбен.

– З танкiстом, чи самi поведете?

– Нi, з танкiстом i з тим, який стрiляе…

– Один пострiл – п’ятдесят баксiв, – попередив капiтан. – Снаряди тiльки холостi! Бойовими можна стрiляти лише на полiгонi.

– Нехай холостi! – кинув я. – Сьогоднi ввечерi пiд’iду, годинi о дев’ятiй!

Ія домоглася свого. У рiздвяну нiч ми з нею i двома солдатами на бiлоснiжному танку виiхали на Вишгородську трасу. Зупинилися перед якимось селом. Випили з танкiстами шампанського. А потiм видобулися з бiлоснiжноi бойовоi машини та знову пили шампанське. Тiльки вже вдвох.

– Коли стрiляти? – запитав солдат, який визирнув iз люка танка.