Різдвяний сюрприз

Інгрида натиснула згори на приймачi червону кнопку, що пихато стирчала, i приемний, трохи вкрадливий голос ведучого став розповiдати iй про благодiйний концерт на допомогу дiтям-сиротам iз Румунii. Інгрида заслухалася, захоплена тим, що практично кожне слово, вимовлене цим диктором, було iй зрозумiле. «Невже я так добре знаю англiйську?!» – зрадiла Інгрида.

І стало iй трохи теплiше.

Згадалося минулорiчне Рiздво. Мама, тато, молодша сестричка та паперовi снiжинки, налiпленi на вiкна. Торiк снiжинки вирiзала з паперу сестричка.

А ранiше вони вирiзали iх утрьох iз сестричкою та матiнкою. Мама, у котроi ножицi в руках завжди були спритнiшими, нiж у доньок, вирiзала й янголят iз крильцями. І колись рiздвянi витинанки на вiкнах iхньоi квартири в Пренаi були дуже багатими. Внизу, вiдразу над ширшим пiдвiконням – бiлi янголи. Деякi з них дивляться вгору, на небо, хоча нiхто iм не домалював очi. Та й не потрiбнi iм були очi! Мама так добре вирiзала фiгурки, що голiвка янгола, задерта догори, зазираючи невидимими очима в небо, здавалася природнiшою, нiж розфарбованi, яскравi та з виряченими очима янголи та серафими в костелi. А згори над янголами по склу були розклеенi ажурнi снiжинки: великi внизу, а чим вище, тим дрiбнiшi! Адже те, що далi, здаеться меншим, нiж те, що ближче!

З радiоприймача полилася музика Дебюссi, пiзнавана, легка, така легка та нiжна, що ii можна спiймати та перенести на кiнчику мiзинця ближче до вуха. І залишити там.

Спогади викликали в Інгриди теплий, добрий смуток.

І знову з’явилися перед очима вiкна iхнього помешкання, високi вiкна простороi кухнi, на якi вони клейстером наклеiли з мамою та сестрою янголiв i снiжинки. Наклеiли вдень, коли за вiкнами було ще свiтло. А коли стемнiло, i бiлi фiгурки янголiв, й ажурнi снiжинки немов засяяли в темрявi. І виникло дивне, чарiвне вiдчуття свята. Свiт зменшився, в iхньому маленькому свiтi залишилися тiльки вони з мамою, татом i сестрою, i цi янголи, яких ось-ось вкрие паперовий снiг.

Інгрида глянула у вiкно, пiдняла погляд, i вiн вибрався з бетонного колодязя, перейшов у сiре зимове небо.

Потiм придивилася до скла. Його давно не мили.

Знову зазвучав вкрадливий, добрий голос радiоведучого.

І раптом згори вниз, в завiконний колодязь впала тiнь. Хтось спускався до дверей.

Інгрида вiдтиснула червоний гудзик на радiоприймачi, i той замовк.

Болгарка Таня опустила важку торбу на порiг, витягнула з кишенi бiлоi пуховоi куртки ключi та вiдчинила вхiднi дверi.