Різдвяний сюрприз

Роздiл 14. Париж

Паризький снiг схожий на хлопчиська, який дражнить песика. Свисне, почекае, поки його песик помiтить, i забiжить за рiг. І крутить бiдне собаченя мордочкою навсiбiч, не второпавши, куди подiвся той, хто його кликав.

В останнi днi снiг немов зумисне починав падати годинi о шостiй ранку, щоб до полудня вiд нього i слiду не залишилося. Але в шостiй-сьомiй ранку, коли правильнi парижани вибiгають у своi кафе, вiн падав. Падав i на мiсто, i на городян.

Андрюс намагався пройти цi сто метрiв до булочноi швидше, нiж зазвичай, але насправдi сенсу в цьому не було.

Все одно черга за багетами та круасанами в булочнiй не помiщалася. Але рухалася вона швидко i вже через мить-другу вiн опинився всерединi, змахуючи долонею з потилицi снiжинки, якi ще не розтанули.

– У нас залишилося триста сiмдесят два евро, – спокiйно оголосила йому Барбора за снiданком. Оголосила i, не дочекавшись вiдповiдi, вiдламала ще шматочок багета i, вмочивши його краечок у слоiк зi сливовим джемом, вiдправила до рота.

– Усе буде гаразд, – запевнив ii Андрюс. – Давай домовимося, що про грошi будемо розмовляти не ранiше обiду! Щоб не псувати ранок!

Вiн перевiв погляд на вiкно, за яким усе ще падали снiжинки, але тепер iх було набагато менше.

– Ранок грошима не зiпсуеш! – вiдповiла з усмiшкою Барбора. – Це я так, щоб ти пам’ятав!

На площi Републiк знову кружляла карусель. Коники та вiслючки пiдiймали й опускали дiточок, якi захопленими поглядами проводжали машини та будинки, що проiздили повз.

Поруч знову стояли мами та нянi. Іншi мами та нянi чекали черги повозити своiх малюкiв, жадiбним поглядом стежили за запаморочливим кружлянням-обертанням цiеi величезноi, чарiвноi й яскравоi «дзиги».

Як тiльки Андрюс одягнув червоний нiс, хлопчисько-китаець, обернувшись, закричав: «Сяочао!» i заплескав у долонi.

Іншi дiти, а за ними вже й мами з нянями, вiдволiклися вiд каруселi, й Андрюс негайно сiв навпочiпки i пiшов по колу смiшною качиноi ходою, похитуючись iз боку на бiк i лише якимось дивом не падаючи на мокрий вiд талого снiгу асфальт.

П’ятнадцять хвилин клоунади принесли Андрюсовi майже сiм евро i трохи втоми.

Хлопчисько-китаець у надутiй жовтiй куртцi, той самий, що перший упiзнав Андрюса i закричав «Сяочао», пiдбiг i, задерши голiвку та простягнувши руку, спробував дотягнутися пальчиками до червоного клоунського носа. Андрюс нахилився нижче, щоб плани малюка здiйснилися.