Різдвяний сюрприз

– Нi, спочатку надвiр! – солодким голосом повiдомила старша бабуся. – Хто першу зiрку побачить, то i свiчку запалить, – вона показала на центр столу. – Тодi й сядемо!

Небо було затягнуте хмарами, i тiльки в одному мiсцi виднiлася бiлувата пляма: там намагався пробитися своiм блiдим свiтлом до землi мiсяць.

Морозне повiтря обпекло менi горло. Я теж задер голову догори та дивився на хмарну пелену, яка затуляла вiд нас зоряне небо.

З боку лiсу долинуло вовче виття. Я здригнувся.

– Тут у вас багато вовкiв? – запитав я Ольгу Іванiвну.

– Ой багато, синку, – вiдповiла вона. – І вовкiв, i всякоi звiрини!

– Он, он! – закричала раптом дзвiнко Маринка, рукою показуючи на маленьку зiрочку, що виглянула з-за хмар.

– Буде тобi щастя, донечко! – пообiцяла старша бабуся, потiм обвела всiх добрим поглядом i покликала за стiл.

Ми швидко повернулися в тепло хати. Сiли за стiл.

Маринка запалила свiчку, що стояла в серединi трьох поставлених один на одного калачiв. Бабусi спiвуче прочитали рiздвяну молитву.

Потiм молодша зняла з глиняного горщика кришку i кожному на тарiлку поклала кутi: пшоняноi кашi, звареноi з медом i маком. Потiм був борщ iз вушками та iншi десять страв. І узвар – компот iз дванадцяти фруктiв. А коли ми вже наiлися, за вiкном почувся хрускiт снiгу. Хтось зупинився перед порогом хати, i тут же зазвучали рiздвянi колядки. Тiльки голоси все були чоловiчi, немов колядки цi виконував хор донських козакiв.

– Вийди до них, – попросив мене Дмитро.

 – Там, на пiдлозi в передпокоi, кульок iз рибними консервами. Дай кожному по однiй!

Із кульком у руцi я вiдчинив дверi i обiмлiв: передi мною стояли та спiвали шестеро дядькiв, одягнених у вiйськовий камуфляж.

Я почекав, поки вони доспiвали колядки до кiнця, i поклав у долоню кожному по бляшанцi м’яса камчатських крабiв.

А вони поклонилися, розвернулися, вийшли з двору i закрокували вздовж по заснiженiй дорозi. Розчинилися в мороцi цього рiздвяного вечора.

«Дивно, – думав я, – в усiх казках i фiльмах колядки спiвають дiти, i iм потiм за це дають цукерки або грошi…»

– Гей, зачини дверi, а то застудиш нас усiх! – долинув до мене голос Дмитра.

Я повернувся, все ще перебуваючи в задумливому настроi.

– О! Дивiться! Зроби голоснiше! – Дмитро розвернув мене своiми словами та жестом до телевiзора.

На екранi з’явилося рожеве обличчя президента. Президент привiтав усiх iз Рiздвом i з екрана перехрестив нас.