Ліля. Париж. Кохання

На Схiдному фронтi катастрофiчно бракуе людей, але на вилов i розстрiл упiвських партизанiв солдат не шкодують – то було святе дiло для Коби. Вiн i своiх не жалiв, i чужими iнакодумцями не гребував. Левiафан мусив жити.

Моя мама – упiвський виблядок, покруч (бо було заведено вважати, що бабуся – комунiстка; не докопувалися, як комунiстка могла одружитись з упiвським партизаном). Якби не батько – кандидат наук, нащадок солдата, що «визволяв» Берлiн, героя вiйни, не бачити моiй мамi вишу. А так я народилася в сiм’i радянських iнтелiгентiв.

2

Макс зiтхнула. Зiтхаючи, вона вдихнула чисте, вологе повiтря нiмецького лiсу – нiби ельфiню вдихнула. Ковтнула щось казкове. Отримала подарунок.

Запахи сироi хвоi й мокроi землi. Повсюди перетиналися вiти тисячолiтнiх дерев-велетнiв i плюща, що вився по них. Одна велика сiро-бура непроникна хмара, проштрикнута посерединi стовбурами дерев так, нiби вона такою розп’ятою й народилася, повiльно рухалася на нас. А стовбури дерев стояли непорушно.

– Ти читала Гете? – запитала Макс.

– Хто? Я? Нi.

– Не в оригiналi. Хоча б щось?

– Нi, – так само iнертно повторила я, розмiрковуючи, чи варто продиратися крiзь хащi в пошуках його, замку.

– «Тiло велетня, що живе неподалiк звiдси, нiяк не слухаеться: рукам його i соломинки не пiдняти, плечам i в’язанки хмизу не знести. 3ате його тiнi, можна сказати, все до снаги. Ось тому-то на сходi сонця i заходi в ньому багато сили; ввечерi досить сiсти на тiнь вiд його потилицi, велетень потихеньку пiде до берега, i тiнь перенесе подорожнього через рiчку», – процитувала Макс, – Це Гете мiж iншим.

Його казка «З розмов нiмецьких бiженцiв». Ловиш мою думку?

– Нi, не зовсiм. Я занадто втомлена, аби щось пiймати… Навiть ловити. Не те, що ти. Фея смакуе?

– Так. До речi… Ось слухай. На лiтературнi казки Нiмеччини вплинув не лише народний фольклор, а й французькi казки. Казки про фей, якi лягли в основу багатьох художнiх творiв, також стали джерелом i для цiеi гетiвськоi казки.

А на тi, ну про фей, зокрема, вплинули французькi «Казки тисяча й однiеi ночi», перекладенi спочатку у Францii, а потiм у Нiмеччинi. Все мае свiй вплив, розумiеш? Усе пов’язано й реплiковано. Трохи. Зненацька. Все – постмодерн, насамкiнець, але знати це ти можеш тiльки, коли глибоко вивчиш тему, що тебе цiкавить. Інакше гадатимеш, що винайшов байсiкл. Хоча, насправдi, його давно вже винайшли. Твое вiдкриття – тiльки варiацii…

Я зазирнула в очi Макс.