Марічка. Київ. Зрада

Марiчка. Киiв. Зрада

Галина Вiкторiвна Горицька

Жiноча проза

Вона – красива й розумна. До цього треба додати, що бiльшiсть жiнок вiддали б усе що завгодно, аби помiняти свое життя на життя Марiчки Богданiвни – дружини впливового бiзнесмена, до того ж наближеного до полiтичного бомонду Украiни. Їi чоловiк – молодий, добрий, красивий?– обожнюе свою дружину. Однак цю iдилiю руйнуе випадкова зустрiч… Проте, чи е щось випадковим у цьому свiтi?

Цей роман не про божевiльне кохання, не про психопатiю та навiть не про дружбу.

Вiн – про жiночу дружбу, котру шукае кожна дiвчина, а знаходять – одиницi.

Галина Горицька

Марiчка. Киiв. Зрада

© Г. В. Горицька, 2019

© М. Б. Юрчак, iлюстрацii, 2019

© Т. О. Калюжна, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019

* * *

Боги, боги моi! Що ж потрiбно було цiй жiнцi?! Що потрiбно було цiй жiнцi, в очах якоi завжди горiв якийсь незрозумiлий вогник, що потрiбно було цiй вiдьмi, що трохи косила на одне око, яка прикрасила себе тодi весною мiмозою? Не знаю.

Менi невiдомо. Очевидно, вона говорила правду, iй потрiбен був вiн, Майстер, а зовсiм не готичний особняк, i не окремий сад, i не грошi. Вона любила його, вона говорила правду.

    М. Булгаков «Майстер i Маргарита»

Усе не так, як здаеться.

    Морфей iз «Матрицi», або Дружина, яку застукали з коханцем

Перший день у Веронi[1 - Омаж «Ромео i Джульеттi».]

Вона нервово переставляла гейзерну кавоварку iз кавою всерединi з одного кута розпеченого кола конфорки в iнший, таким чином сподiваючись пришвидшити закипання.

Пришвидшити прохiд до точки бiфуркацii. Увiйти, нарештi, в новий день, пропустивши до тiла через стравохiд чорну бразилiйку з цукром i цинамоном.

Їi ролекс показував десяту. Вона дивилася на нього тiльки тодi, коли хотiла помилуватися, як переливаються маленькi бiлi кристали дiамантiв у паве навколо циферблата, й майже нiколи не зважала, яка то година насправдi на ньому.

Доречнiсть турбiйону в бiльшостi закладiв Киева становила великi сумнiви, тому спочатку зазвичай ii називали на iм’я, Марiею, Машою… i вона вiдразу виправляла: «Нi, я не Маша. Я – Марiя, – а потiм, пiдморгуючи, додавала – А для рiдних – Марiчка». А вже потiм, коли бачили ii беху й ролекс i iнше, починали шанобливо, а подекуди недоречно, тулити оце «Марiчка Богданiвна». Проте Марiчка мала легку вдачу й не зважала.