Чорт зна що. Запропаща душа

– Потанцюйте ще, добродiю, – просять, – люди кажуть, що, мабуть, у вас чорти сидять в чоботях!

– А може, й сидять, – каже запорожець, – бо чорт мене обував.

Знов пiшов гайдука садить, так за вiдьом i держиться; насилу вже чорт вивiв його з корчми. Сказано, запорозька натура, i байдуже йому: з ким би не гулять, аби гулять!.. Повiв чорт запорожця додому; насилу диба неборак; дуже-таки втомився, обома руками держиться за хвiст, аж стогне сердешний чорт. Як дiйшов старий до своеi господи, попрощався з чортом та й став стукать у дверi.

Вiдчинила бабуся, свiтить, а запорожець до неi, ну ii обнiмать та до серця тулить, а баба вiд його трохи каганця не впустила.

– Бог з вами, добродiю! – каже. – Що се ви робите, чи ви не здурiли?

Насилу його утихомирила i положила спати. На другий день прокинувся запорожець, дивиться – бабуся стоiть бiля його лiжка.

– А що, – спитав запорожець, – чи вже благовiстили до церкви?

– Де вам благовiстили! – каже баба. – Добрi люди вже й пообiдали; я вже думала, чи не заснули ви на вiки вiчнi!

Як схопиться запорожець, як крикне:

– Ну, не бiсового ж тобi сина й чорти! Чого гаспиди наробили: на Рiздво не довелось менi в церквi бути й Богу помолиться.

Нi, – каже, – сього не можна… Як таку волю iм дать, то вони всiх людей з пантелику зiб’ють; мабуть, не я один опiзнивсь до церкви!..

Одягся i пiшов до попа, розказав йому все, як було, зiбрали мирян, порадились та й рiшили: спалить диявольську корчму.

Так хоч i спалили, а все ж таки щороку, перед Рiздвом, товчуться i бенкетують тутечки чорти й вiдьми. Як бачите, нiхто й цегли не бере на груби, бояться. Так ся анахтемська руiна, мабуть, буде стоять аж до кiнця свiту!..

– Добре, – додав парубок, – що тодi були на свiтi такi люди, як оцей запорожець, що розказую: було й кому довiдаться, що шинкують чорти, а теперечки кожному байдуже.

Юрiй Ревякин

Киiвський белетрист, з кiнця 1890-х рр. i до революцii регулярно публiкував мiстичнi та пригодницькi оповiдання в газетi «Киевлянин».

Захоплювався спiритизмом. Писав росiйською, але всi його твори тiсно пов’язанi з украiнськими легендами та повiр’ями.

Оповiдання подаеться в перекладi упорядника за газетою «Киевлянин», 1900 (№ 289, 290), 1908 (№ 356).

Нечиста сила

Дiло це давне i доволi голосне. Вперше я почув про нього в другiй половинi 60-х рокiв у мiстечку Вовчанську на Харкiвщинi.