Чорт зна що. Запропаща душа

Щось свiже, як чиста течiя, вливалось у груди з тими спiвами, i нiчнi чари гинули, як роса.

Якоi ж це вони спiвають?..

Не одноi колядки вчив вiн iх у школi, а такоi не вчив…

Самi десь навчились…

Немов тихенький жаль на школярiв щипнув Ярошенка: мое iм не потрiбне…

А голос Коваля дзвенить на все село, i щось нове, чого вiн не помiчав у класi, бринiло в його спiвi: щось таке, чого вiн не чув нiколи в дiтях за шкiльними стiнами й що прокидаеться у iх тiльки пiд рiдними стрiхами. Це спiвали не його школярi, спiвали не по-шкiльному.

Чужими й далекими од його школи здались вони йому тепер. Своiм спiвом хлопцi нагадали Ярошенковi своiх батькiв, далеких i мало йому вiдомих.

«І отак буде завсiди: прийдуть до мене невiдомi i, пiдуть од мене такими ж… Чужий я iм…» Смутком обвiяло Ярошенка.

– Миколо Івановичу… ходiмо ж додому, – взявши його пiд руку, смiливiше казала Женя.

Ярошенко стояв i гаряче дихав. Шугнули з-пiд млина вiтренята, подалися помiж мерзлими бур’янами, закурiли десь аж пiд гаем.

Потiм випливали на небi бiлими перами, стали кружитись коло мiсяця. За ними посунули великi рядна.

– Ходiмо до хлопцiв, – кинув до Женi Ярошенко i, не озираючись, подався до колядникiв.

Женя осталась одна. Недобрi огники заблищали в очах у неi.

– Нахал! Мужик… – крикнула вона йому вслiд.

«І що менi Бог дав? – думав дорогою Ярошенко. – Людям, як повiтка, а менi вона здалася, як квiтка…»

Далi думав про хлопцiв:

«Коли я, я чужий вам, то хто ж тодi буде вам близький!» – i бiг, спотикаючись, через гребнi снiгу до школярiв…

Опiвночi до кривого Тихона затарабанило щось у вiкно:

– Тихоне, Тихоне!.

. Ти спиш, а твiй млин мелеться, аж стугонить. Мерщiй iди та спини, а то до ранку або згорить, або камiння полускаеться к лихiй годинi.

Поки Тихон поволi взувся та розшукав кобеняка, за селом палахкотiла вже пожежа.

Млин горiв.

1911

Василь Стефаник

Класик украiнськоi лiтератури. Народився 14.V.1871 р. в с. Русовi на Снятинщинi. Навчався на медичному факультетi Кракiвського унiверситету.

У 1908 р. був обраний послом до австрiйського парляменту. Автор кiлькох збiрок новел, у деяких творах чимало мiстичного i моторошного. Помер 7.ХІІ.1936 р.

Сама-самiська

У тiй хатинi, що лiзе пiд горб, як перевалений хрущик, лежала баба. Мiшок пiд боком, а чорна, тверда подушка пiд головами. Коло баби стояв на землi кусень хлiба та й збанятко з водою. Дiти, як iшли на роботу, та лишили бабi, аби мала що iсти й пити.