Арканум

– Не смiйте! – виривався вiн. – Я посол!

– Який ти вже посол, – нiжним голосом проворкував майбутнiй пасiчник. – Ти вже без п’яти хвилин небiжчик. Вiд тебе ось уже й могилкою попахуе, – i вiн удавано, пiд регiт товаришiв, затулив носа.

3

Вже смерклося, i черничка почала нервувати. Вона встигла дбайливо розчесати волосся, намастити сажею з коминка брови, пообiдати, полежати, i врештi ii здолала нудьга. Час од часу пiдходила до вiкна i з тугою вдивлялася в гостинець, що вiв до королiвського замку.

Ось долинув перестук копит коня-винохода. Черничка з надiею розчинила навстiж вiкно i вихилилася, щоб краще бачити, але тут ii нещасна голiвонька не втрималася на в’язах та й полетiла додолу. Полетiла й упала просто в кущi троянд.

«Оце халепа, – подумала голова. – Як же я тепера виберуся звiдси? Тiло ж мое ще таке дурне, нiчого не тямить. Де вже йому здогадатися, що мае чинити!» – вона гiрко заплакала.

Гусениця, яка саме проповзала бiля неi, прискалила одне око i невдоволено буркнула:

– О, ще ii тут бракувало! Може, й ти збираешся пелюстками ласувати?

– Та нi! В життi нiчого подiбного до рота не брала, – скривила губи голова чернички.

– Ну-ну, – заспокоiлася гусениця. – А то гляди менi. Нас тут багато. Онде ще й тля пасеться. Ми тебе скоро тут хе-хе… Але якщо будеш себе чемно поводити, ми залишимось друзями.

І вона поповзла далi.

Тiло ж, втративши голову, навпомацки добралося до лiжка i вляглося собi непорушно. Мислити воно не звикло, а, зрештою, й не було чим.

Ото воно собi лежало й чекало, що ж то далi буде.

А було ось що. Лейба, якому Мадей заплатив наперед, зрихтував вечерю i послав слугу занести ii «тiй бiлявцi». Прислужник цьому вельми зрадiв, бо черничка припала йому до смаку, а що жевжика ii не було на той час, то вiн i вирiшив собi до неi халявки смалити, а як удасться, то й дечим поласувати. Узяв тацю, притьмом вибiг нагору i запукав до покою, але нiхто не озвався. Тодi вiн плечем натиснув дверi й просунув несмiливо голову.

Було темно, але голе жiноче тiло виразно бiлiло на постелi. Прислужник нервово облизав сухi губи i, тихо переставляючи ноги, увiйшов досередини. Тацю обережно поклав на столi й пiдкрався до дiжка. Йому так захотiлося поцiлувати панну, що вiн, не вагаючись, нахилився над нею, але вуста його не знайшли жiночих вуст, а йно прохолоду подушки.

Вмить руками ковзнув по тiлу – над раменами була порожнеча.