Чорт зна що. У кігтях Хапуна

Розгнивае гуцульська кров, звивають собi гуцули на скальних зломах гнiзда, але не ластiв’ячi, тiльки вiрлинi, з яких одного свiтанку ринуть не у пропасть, лише на вашi голови i голови ваших помiчникiв та заклюють вас своiми гострими дзюбатими бартками, бо кров стародавнiх родiв лишилася чиста як була перед тим.

– Ми робимо, що в нашiй силi, але гуцульського духа нiяк не можемо зломити, – оправдувався заступник Арiдника.

– Ти добре пiдмiтив той подих старовини, що леготом випещуе кожне нове поколiння, – продовжував далi Арiдник.

 – У споконвiку вiн родився i з ним я ставав також до боротьби. Що ж, гуцульський Велет побiдив мене та закляв iменем Вiчноi Ватри. І вiд того часу ви не посунулися до перемоги нi на п’ядь. Я, Арiдник, завжди вам повторяв: Вiчну Ватру конечно треба загасити, бо з неi випливае вся життетворча сила гуцулiв. Чому ж ви ii досi не загасили? Чому ви ii, сторожа, не задусили? Гуцульська погорда пражить вас колючими батогами, ви скам’янiли у скелях, заснидiли в болотах. Чи ж знаете ви принайменше, де горить Вiчна Ватра?

– Про це мало хто знае навiть iз найбiльше втаемничених гуцулiв. Та цього ж iм i не треба знати, бо кожному з них удiлюеться вона невидимим полум’ям до його серця, розширюе його, кров гуками гонить.

– Я завжди радив, – вмiшався до розмови молодий щезник, – щоб за помiчникiв узяти людей з долiв, з iх вогнем i залiзом.

– Вилiзьте i ви зi своiх болiт, ударними ровтами[14 - Ровта – загiн.] впадьте на гуцульськi карки, Вiчну Ватру заплюйте, згасiть.

Перед нами високе завдання запанувати над свiтом! Коли ж його можна буде сповнити, як ви навiть Гуцульщину, серце свiту, не можете опанувати i ii кров затамувати? Коли ж моi окови опадуть при вашому бездiллi i безсиллi?

І став Арiдник витися у своiх могутнiх кайданах, лютий рев, мов лоскiт скель, видирався з його розпащеного гирла, уста щезникiв замкнув, iх усiх у дрижання кинув i десь глухим рокотанням бездонних потайниках загубився. Наточена пiна цiлими клубами розприскувалася з його пащi, щезникiв прикривала i собою купала.

Молодий щезник вiдiзвався знову:

– Кожного року складаемо тобi, вожде, звiдомлення з цiлоi нашоi працi, ти завжди тiльки про Вiчну Ватру питаеш. Чому ж не вислухаеш, що в иньших краiнах ми зробили?

– Бо визволитися сам хочу, моя ж воля чи неволя залежна вiд ударiв серця свiту. Згасiть Вiчну Ватру, розкуйте моi ланцюги i тодi сама робота попливе, що коштуе тепер велетенських зусиль.