Чорт зна що. У кігтях Хапуна

З Кут вийшов кiньми Петришко додому i зараз таки прийшов до Юри, в якого вже застав свою побратима Івана.

– Бiда нам, братчики!

– Не перестрашуй, – вiдiзвався Іван, – але скажи, що сталося.

– За Сокiльським найшов я чужий ходак[22 - Ходак – взуття.]. Пхаються вже шарапатки в гори. По дорозi говорив менi Дмитро Дiдушкiв, що видiв iз груня, як чорна хмара роздiлилася на Устерiках i частина пiшла вгору Бiлою Рiкою, частина завернула в Рiчки.

Юрi пригадалися довгi святочнi розмови з дiдом, сторожем Святоi Ватри; пригадав собi i про намагання Арiдника, що нетерпеливо очiкуе згасання Святоi Ватри.

Наплив на Бiлу Рiку i Бiлу Рiчку, мiж якими горiла Свята Ватра, дивним острахом наповнили його серце.

Вiд подумав: певний знак, що хочуть Святу Ватру згасити, щоб серце Гуцульщини перестало битися.

– Вийди, Іванку, i запали вiху всiм на осторогу.

За хвилину жмути соломи зашипiли високо в повiтрi, iскрами розсипалися i потахли.

На тлi темного неба зарисувалися знову з притаеною силою верхи.

За хвилину на пiвденному сходi спалахнув вогник, неначе би хто запалив сiрник. Спалахнув i згас. Незабаром бухнув криваво-червоний знак вогню i дихнув полумiнню до неба. Загорiлася Маркова кичеря. За нею мигнув перехрестянський грунь, Скупова, Змiянки i Кринти. Вiдiзвалася Магура. Магурка i подали знак Костричi. Цiла Гуцульщина загорiла, грунь вiд груня, гражда вiд гражди перекликувалися трембiтами порозумiвалися:

– В-ар-ту-у-у-у-й!

Зложена присяга перед Святою Ватрою, мов раненого оленя, пiдiрвала Юру, i вiн пiгнав на Свiтлу Царинку до старого сторожа з тривожними вiстками.

Тим часом iз болiт i заплiснiлих озер роздалися рiзкi свисти i темнi постатi заповнили долини, щоб покарати красноiльцiв i зеленцiв за iх буту зухвалу i змагатися за владу Арiдника.

Не мали часу схреститися бартки в таемничий знак ломаного хреста. Мов сарана, обступали темнi постатi гражди, витягали людей i витереблювали iх, голими руками брали.

І хату Юри облягла сарана, й Івана силою витягнули на подвiр’я. Почали питатися, де зник Юра.

– Не знаю.

– Чекай, зараз знатимеш, – i сильнi руки вхопили його та твердими мотузами прикрутили до лавки, перепихаючи через дошку руки i ноги. Тiло Йвана натягнулося, мов струна на скрипцi. В розтягнене тiло посипались важкi удари, що розсiкали м’ясо на шатковану капусту.

– Де Юра?

Іван мовчав i здвоенi удари посипалися знову градом.