Чорт зна що. У кігтях Хапуна

– Де Юра?

Знову мовчанка i змучених заступили свiжi, що вже не признання, але оклику болю з зацiплених уст добивалися.

І Йван вiдiзвався:

– Гей, чорти, смага би вас втяла, що так мое тiло тнете i шматкуете. Мало вам моеi крови? Дивiться, отам копанкою везуть повнi вози накиданих гуцулiв, як снопiв, а кров аж стiкае чуркалами по колесах i калюжi з неi робить на вибоiнах.

– Далi б’еш, щезнику? Іди, пий ii, як тобi мало. Ти в голову б’еш? А в головi бодай тобi наскiпало. Щез i би ти в озера та в трiски.

Нещастя би тобi коло хати плелося. А щоб ти сперся, де вiтер спираеться. Ото менi вiдважнi! Пес ригав би такими зайцями. Розв’яжи руки, дай сокиру, тодi стрiляй в саме серце. Ще знайдеться в мене викохана силка, аби тобi голову розвалити, як грiм смереку. Пек тобi та цур. Щез би ти та скам’янiв. Агiй, тьфу тобi в лице, – з цими словами Іван з усiеi сили плюнув у лице старшому.

– Вiдв’язати, – впав короткий приказ. Івана вiдв’язали вiд лавки, але зв’язанi руки i ноги лишилися.

Кров косицями грала з розбитого Івана. Наточену у миску кров приставлено до Йванових уст.

– Пий!

Іван дико подивився на старшого i в тiй хвилинi його лице занурив у миску сильний удар у спину, другий збив у скошену траву. Чотирьох безувiрiв розсiлося на його руках, ногах i головi. Розiпнятий на власнiй землi лежав Іван, i катування розпочалося наново. Дико ревiли озвiрiлi, тiльки Іван мовчав. Втиснуте лице вражим тягарем у скошену траву попробивали гострi шпатарi на решето i нашпiкували його патичками.

Трава жадiбно ссала кров i життя разом iз нею висисала. Запеклi грудки крови виповнили рот Івановi, i вiн зачав дуситися. Захарчав, обертаючи голову набiк, та замiсть повiтря – грудка землi захрускотiла йому мiж зубами, i викинути ii не було сили…

Удари втихли, повiтря легше вiдiтхнуло, та Іван не рухався з мiсця.

– Пiдняти i повiсити на жертку, – скомандував старший.

За хвилину Іван висiв на жертцi, як кривавий шматок м’яса, прив’язаний за руки i груди.

До нього зближився старший щезник.

– Ти посилав мене, хаме, пити кров. Я нап’юся ii, але не з дороги, тiльки з твойого серця, бо тiльки з нього найчистiша б’е, як з джерела, я ж люблю понад усе чистоту.

З цими словами п’ядь за п’ядей затискав пiд лiвi ребра короткий нiж i, вiдступаючи на бiк, скоро його витяг.

Свиснула довгою цiвкою кров iз грудей i поплила в пiдставлену чарку та наповнила ii по самiськi береги.