Чорт зна що. У кігтях Хапуна

«Буду знати, як смакуе гуцульська кров», – подумав старший та, приймаючи з рук пiдвладних чарку, голосно крикнув:

– За нашу перемогу над гуцульським племенем!

А пiд Скуповою грiзно розсмiялись гуки Рiчок, небо заплакало над Іваном срiблистою росою. Вiтер, що присiв десь в Сурдуку, свиснув долинами, впився в груди гiр i переказав чорногорським верхам про красноiльське катування: i Говiрлi, i Мунчеловi, i Скорушному, i Стоговi, i… всiм, всiм.

VIII

А Юра тимчасом поспiшае, i не бачить, що з-пiд корча пiднеслися двi постатi i поповзли зазирцем за ним.

По дорозi вiдлучилася одна i погнала до невеличкоi ватаги, що стояла на сусiдньому грунi, друга далi вилася гадом у травi за Юрою.

І вже минув Юра Лудову, Стефулець, Пнiв’е i Гостин. Тодi звернув iз плаю i почав продиратися густими хащами. Оглянувшися довкола себе, увiйшов у камiнний потайник. Глухо загудiли пiд його стопами камiннi плити та одночасно Юра вчув, що iх згук закаламучений другим.

Як рись скочив вiн у найвужчому просмику за камiнний залiм i, як тiльки показалася одна постать – важкий топiр опустився вдiл.

Потiм удруге, утрете, вчетверте.

Молодий гуцул залишився сам.

Очiкуючи пiдступу, ще довго ждав Юра пiд каменем та бiльше вже нiхто не показався. Заспокоений хвилинною перемогою, але затривожений життям дiда i Святою Ватрою, пiгнав легiнь темними потайниками далi.

На царинцi стялася йому кров у жилах. З горючоi хати вибiг старий дiд iз залiзним кубком, в якому курилася Свята Ватра. Навздогiн за дiдом пустилося кiлька постатей i кiльканадцятьма скоками догонили його.

Дiд, падаючи до землi, висипав грань iз кубка й вона запалила сухий шувар.

Вiдтягаючи трупа з пожару, старалися вирвати з рук дiда посудину з жаром. Надаремно. Суха рука наче зрослася з залiзом. Хтось бистроумний вiдтяв руку в сугубi i серед крикiв товаришiв пiдняв ii, щоб вiднести до хати Святу Ватру.

Там серед радiсних окликiв Свята Ватра загасилася…

Зареготався Арiдник в Пресподi i ланцюхи почали звiльнювати його з своiх вiкових обiймiв.

І докотився скажений регiт темними потайниками Преспода, струснув Тридев’яту Землю, вiдбитою хвилею помчав по морях, скелi розторощував, бурi зривав, коли виринув з Несамовитого Озера – виломив сто двадцять скель iз гребеня Говiрлi, з корiнем змiв лiси у Дзимбронi, на роздорiжжях змiшався з радiсним ревом.

Задрижали перший раз гуцули i розпука шарпнула iх серцями. Мов здеревiлий, стояв Юра. Розшалiлий танок реготу Арiдника схаменув його.