Каторжна

Однак, багато спiлкуючись з селянами, малий Борис не тiльки вивчив украiнську мову, але й захопився нею, полюбляв спiлкуватися нею, слухати розповiдi й пiснi простого люду. Хлопець рано навчився читати, його потяг до книжок був нестримним: вiн перечитав усе, що було в батькiвськiй бiблiотецi. Своiми «першими лiтературними вчителями» Грiнченко назве В. Скотта, М. Гоголя, Дж. Байрона, В. Гюго, О. Пушкiна, М. Карамзiна. Але справжнiм потрясiнням для пiдлiтка стало знайомство з Шевченковим «Кобзарем».

Саме завдяки Шевченковi, як писав сам Борис Грiнченко, вiн у «13 рокiв зробився тим, чим… есть». Пiд впливом прочитаного Грiнченко почав писати вiршi украiнською мовою. Цiкаво, що це сталося саме в той рiк (1876), коли росiйський цар Олександр ІІ пiдписав Емський указ, який забороняв друкування украiнських книжок, навчання, вистави в театрах та навiть пiдписи пiд нотами украiнською мовою.

Тодi Борис Грiнченко навчався в Харкiвськiй реальнiй гiмназii (вступив у 1874 р.), яку йому не судилося закiнчити: 1879 року вiн був виключений та ув’язнений за поширення нелегальноi лiтератури.

Це були забороненi книжки С. Подолинського «Парова машина» та «Про багатство й бiднiсть». Пiвторамiсячне ув’язнення призвело до фатальних наслiдкiв: юнак захворiв на страшну й невилiковну хворобу – сухоти, був позбавлений права здобути хоча б середню освiту, до кiнця життя потрапив пiд жандармський нагляд.

Пiсля звiльнення Борис Дмитрович улаштувався на посаду канцеляриста в Харкiвськiй казеннiй палатi.

Одночасно юнак наполегливо працював над собою, бо мав намiр екстерном скласти iспити на звання народного вчителя. У 1881 роцi вiн успiшно складае екзамен i «якимось чудом», як згадував сам, починае вчителювати. Педагогiчнiй дiяльностi Борис Грiнченко вiддав понад десять рокiв, вiн учителював по селах Харкiвщини й Катеринославщини: Введенське, Нижня Сироватка, Олексiiвка. Робота в Олексiiвськiй школi, якою опiкувалася Христина Алчевська, була найтривалiшою (шiсть рокiв). Спочатку селяни обережно приглядалися до вчителя, який був зовсiм не схожим на своiх попередникiв. Вiн розмовляв «по-мужицькому», навчав дiтей рiдною мовою, поводився просто й щиро. Не намагався виставляти себе паном, пiдтримуючи кожного, хто звертався до нього, надаючи допомогу всiм, хто цього потребував. Твори Грiнченка про дiтей наповненi любов’ю, турботою та болем через важке й iнколи безпросвiтне життя маленькоi людини.