Каторжна

Молодий учитель також глибоко переймався педагогiчними проблемами, висловлюючи своi думки в розвiдках «Народнi вчителi й вкраiнська школа», «Яка тепер народна школа на Вкраiнi», «На беспросветном пути. Об украинской школе». Грiнченко писав пiдручники для своiх учнiв, вiдомi його читанка «Рiдне слово» та «Украiнська граматика до науки читання й писання». У педагога вистачало також сил працювати над лiтературними творами та виявляти своi етнографiчнi зацiкавлення, збирати мовний матерiал у селянському середовищi.

Згодом будуть надрукованi три томи «Етнографiчних матерiалiв», фольклорнi збiрники «Думи кобзарськi», «Веселий оповiдач», «З уст народу».

Лiтературознавцi вважають, що саме в Олексiiвцi Борис Грiнченко сформувався як письменник. Іван Франко у 1893 роцi писав, що Грiнченко «засипае мало не всi нашi видання своiми, не раз многоцiнними писаннями: повiстями, вiршами, статтями критичними й популярно-науковими, працюе без вiддиху, шле до цензури рукопис за рукописом, не зраджуеться нiякими невдачами анi критикою, часто неприхильною, а у всьому, що пише, проявляе, побiч знання мови украiнськоi, також гарячу любов до Украiни, щирий демократизм, бистре око на хиби украiнськоi суспiльностi».

Твори Борис Грiнченко друкував у галицьких журналах «Зоря», «Правда», «Свiт», «Жите i слово», «Лiтературно-науковий вiсник», у чернiвецький газетi «Буковина», а також у «Киевской старине», «Южных записках». На такi щасливi, натхненнi хвилини творчостi доводилося вiдбирати години сну та вiдпочинку.

У 1884 роцi Борис Дмитрович познайомився з Марiею Миколаiвною Гладилiною. Через деякий час вони одружилися. Марiя була не тiльки коханою жiнкою письменника, але й однодумцем, вiрним другом i соратником. Щира пiдтримка й допомога дружини давали сили й натхнення митцю. Багато нiжних i схвильованих вiршiв присвятив поет своiй коханiй: «Кохана едина! Ми вкупi з тобою / Робили над дiлом святим, / Ми вдвох однiею журились журбою / І щастям радiли одним…».

Марiя Миколаiвна не тiльки допомагала своему чоловiковi майже у всiх його справах, невтомно працюючи разом з ним, а й займалася лiтературною та перекладацькою дiяльнiстю, пишучи пiд псевдонiмом Марiя Загiрня.

1894 року подружжя переiхало до Чернiгова. Пiдросла донька Настя, якiй треба було дати гiдну освiту, також у Чернiговi було багато дiячiв культури (В. Самiйленко, М. Коцюбинський, Ф. Уманець), якi чекали на приiзд Грiнченкiв.