Каторжна

Але Ксенi доводилось i терпiти за нашi гулянки. Почалося воно так.

Раз ми загулялися удвох i не побачили, як дитина випала з возика i набила собi лоба. Мачуха ввечерi вздрiла гулю на лобi в дитини i напалася на Ксеню. На лихо тут лучилася сусiда – вона часто бачила нас з Ксенею на вулицi – i розказала мачусi, що ми бавимося вдвох.

– А, так ти тiльки з хлопцями ганяти!

І лайка, i бiйка посипалися на мою Ксеню.

З того часу нам доводилося ховатись од усiх i сидiти вдвох де-небудь у суточках[102 - Бути у суточках – у скрутному, безвихiдному становищi.

Мене дуже вражало це, i я скоро став так ненавидiти ту мачуху, що не мiг ii згадувати без злостi.

Одного разу якось ми сидiли в нашому дворi. Дитини Ксеня не взяла, бо та заснула, та й мачуха була дома, а Ксенi якось пощастило втекти до мене. Ми довгенько вже сидiли й гралися, забувши про все лихо, коли зненацька почули над собою голос:

– Ах ти погань!.. Ба, де вона! Дитина кричить, а вона тут!

Ми обое зiрвалися на ноги.

– Бач, граеться! От я ж тобi!

І вона вхопила Ксеню за волосся й хотiла тягти. Ксеня не оборонялася, тiльки затулила обличчя руками.

– Іди, нетiпахо[103 - Нетiпаха – неохайна, неакуратна дiвчина, жiнка.]!

Ксеня скрикнула – мачуха потягла ii.

Я не стерпiв бiльше. Менi вдарило в голову; сам не розумiючи, що роблю, я кинувся на мачуху i стусонув ii кулаком у груди.

– Як ви смiете ii бити! Як смiете! – кричав я i знову бив нашого ворога.

Мабуть, мачуха спершу аж злякалась од такоi несподiванки, бо не боронилася. Але через хвилину вона вхопила мене за руки i, як пiрце, кинула об землю.

– Ах ти ж кляте собача!.. Ба, яке!.. Ба, з ким вона подругуе! Ну, ти ж менi знатимеш…

І поки я лежав на землi, вона витягла з двору Ксеню. Вибiг на гвалт брат i зупинив мене, бо я хотiв бiгти за iми…

Ксеню так побила мачуха, що вона з тиждень хвора була…

Та в нас не тiльки цей ворог був. Хлопцi помiтили, що я товаришую з дiвчиною, i почали з нас смiятися.

Була недiля, i ми з Ксенею вийшли на вулицю до хлопцiв i дiвчат. Гуляли в м’яча. Я щось не так iзробив.

– Ну, вже цей дiвчачий хвiст! – крикнув мiй колишнiй приятель Івась.

– Ну, що хiба? – вiдказав я.

– Та що! За коростявою[104 - Коростява – хвора на коросту.] Ксенькою вже й грання всi позабував.

– Вона не коростява! – скрикнув я.