Каторжна

Зробилося зовсiм видко: листя на кущах заблищало, як срiбне; пробиваючись крiзь густе верховiття, простяглися додолу i по землi яснi смуги м’якого свiту. Веселiше немов зробилося.

Чуемо, щось затрiщало долi[99 - Долi – внизу.]. Затаiли духа, слухаемо. На прогайльовину вибiгло зайченя, стрибнуло раз, удруге i сiло, насторочивши вушка. Шерстинки на йому аж блищали вiд мiсяця. Посидiвши трохи i понюшивши носом, воно, мабуть, почуло щось непевне, стрибнуло i зникло в кущах.

– Ксеню, про вiщо ти думаеш?

– Так…

– А в мене думка про те, що нас, мабуть, шукатимуть.

– Хто?

– Татко мiй.

– Вони не знайдуть, лiс великий.

– Чому не знайдуть? Знайдуть!..

«А що, як справдi не знайдуть?» – промайнуло в головi.

Менi знову схотiлося плакати. Тiльки не заплакав: страшно та й сором Ксенi було.

Сидимо, мовчимо… Минула година, друга…

Господи! Ми обое здригнулися, трiщання, гук по всьому лiсi… Що це? Вовки? Може, ведмiдь навiть? Ох, страшно, страшно!.. Чую, Ксеня вчепилася за мене, тремтить уся.

А ревiння чи гукання ще бiльше, ще дужче щось ламаеться, трiщить. Ох!.. Це ж, мабуть, лiсовик…

– Агов!.. Василю-у-у!..

Що це? Наче мене гука?

– Василю!

– Чуеш? Немов кличуть, – шепоче Ксеня.

– Цить!

Знов: – Василю! – Так це ж кличуть, iй-бо кличуть! Ще трохи пiдождав, послухав… Батькiв голос зовсiм добре чути. Знайшли, знайшли! Ми так зрадiли, що трохи не попадали з дерева.

За кiлька хвилин батько вiв нас обох за руки з лiсу.

Ксеня цiеi ночi в нас ночувала.

VI

Хоч за вночiшню мандрiвку Ксеню таки попобила мачуха, але ж з того часу ми не розлучалися.

Брати моi були дуже старшi вiд мене, з сестрами я й переднiше не ладнав – Ксеня стала менi другом. Я навiть хлопцiв покинув i тiльки все виглядав, коли ж це вона вихопиться вiд своеi мачухи. З самою Ксенею я тiльки й був тодi щасливий.

Щасливий, та не зовсiм. Правда, моi батько й мати не сварилися на мене, що я товаришую з дiвчиною та ще й з убогою сиротою, але мачуха Ксенина – ця нам дошкуляла[100 - Дошкуляти – виводити з терпiння, з рiвноваги, досаждаючи словами, дiями.

].

Батько Ксенин був батiг з клоччя[101 - Батiг з клоччя – про слабовiльну, слабохарактерну людину.]: що жiнка казала, те вiн i робив. Ксеня одна зосталась од першоi жiнки, а в мачухи було ще двое дiтей, i Ксеня мусила iх доглядати з ранку й до вечора. Одно саме бiгало, друге вона у возику возила. Вивезе на вулицю – я жду. Стрiнемося, почнуться нашi iграшки, i веселi й щасливi ми тодi.