Місячна долина

 – У-у, яка гаряча! Люблю жiнок з перцем! А то ж нащо чоловiковi якась гладка корова? Еге ж, колода мертвецька! А ви в мене жива, та ще й така запекла!

Сексон зупинилась бiля свого будинку й поклала руку на хвiртку.

– Прощавайте, – сказала вона. – Менi час додому.

– Виходьте пiзнiше, погуляемо в Айдор-парку, – запропонував вiн.

– Нi, я щось нездужаю. Повечеряю i одразу до лiжка.

– Ага, – глузливо прокоментував вiн. – Набираетеся сили, щоб завтра ввечерi гасати, еге ж?

Вона нетерпляче стукнула хвiрткою i ввiйшла на подвiр’я.

– Я вас попередив, – додав вiн, – Якщо ви пiдете завтра не зi мною, хтось буде битий.

– Сподiваюся, що ви, – дала вона йому вiдкоша.

Вiн закинув голову назад, зареготався i, випнувши могутнi груди, пiдважив своi ручиська. Цей рух нагадав iй бридку здоровезну мавпу, яку вона бачила колись у цирку.

– Що ж, бувайте! – сказав вiн. – Побачимося завтра ввечерi в «Джерманii».

– Я не казала вам, що буду саме в тiй залi.

– Але й не казали, що не будете. Дарма, – я однаково прийду i проведу вас додому, так i знайте.

Роздiл VIII

Коли музика змовкла, Сексон, спираючись на руку Бiллi, зупинилася з ним коло широких дверей до танцювальноi зали. Вони шукали вiльного мiсця сiсти. Аж раптом де не взявся Чарлi Лонг; очевидячки, оце тiльки прийшовши сюди, вiн заступив iм дорогу.

– То це ти – перечепа, га? – сердито вигукнув вiн, i його брови погрозливо стиснулись.

– Хто? Я? – спокiйно спитав Бiллi. – Помиляешся, молодче. Я нi до кого не чiпляюсь.

– Я тобi голову провалю, як зараз же вiдси не заберешся!

– Менi зовсiм не хочеться з головою розлучатися, – протяжно вiдказав Бiллi. – Ходiмо, Сексон. Це сусiдство аж нiяк нам не пасуе.

Вiн хотiв був пройти, але Лонг iзнов заступив iм дорогу.

– Ти ще занадто свiжий, хлопче! – гаркнув вiн. – Тра’ тебе пiдсолити. Второпав?

Бiллi почухав потилицю i, вдаючи здивованого, промовив:

– Нi, не второпав.

Але здоровезний коваль презирливо вiдвернувся вiд нього й звернувся до Сексон.

– Ходiть-но сюди. Покажiть вашу картку.

– Ви хочете з ним танцювати? – спитав Бiллi.

Вона похитала головою.

– Вельми шкодую, молодче, нiчого не вдiеш, – сказав Бiллi, пробуючи знову пройти.

Та коваль утрете заступив iм дорогу.

– Слухай, манджай на своiх дво, – спокiйно сказав Бiллi. – Доки вони ще цiлi.