Місячна долина

Лонг мало не кинувся на нього; руки йому стиснулись у кулаки, одну руку подав вiн назад, готуючись завдати удару, а плечi й груди випнув. Але тут мимоволi спинився, глянувши на Бiллi, що не зрушив iз мiсця: холоднi, мов затьмаренi, очi Бiллi дивились байдуже перед себе, жоден м’яз його не здригнувся. Здавалося навiть, що вiн не помiчае погрозливих замiрiв. Це було щось зовсiм нове в Лонговiй практицi.

– Може, ти не знаеш, хто я такий? – задерикувато вигукнув вiн.

– Нi, знаю, – незворушно вiдказав Бiллi. – Ти чемпiон усiх бiйок та скандалiв.

(На Лонговому обличчi промайнуло вдоволення.) – «Полiцiйна газета» мала б дати тобi дiамантову вiдзнаку за напади на дитячi колясочки. Я певен, що якби ти змiг, то потрощив би iх до ноги.

– Облиш, Чарлi, – порадив один з хлопцiв, що обступили iх. – Це ж Бiл Робертс, боксер. Чув про нього? Здоровий Бiл.

– Та хай собi буде хоч i Джiм Джефрiз! Але чого вiн стае менi на перечепi?

Чарлi не зморгнув, проте навiть Сексон завважила, що вiн трохи збавив тону.

Ім’я Бiллi неначе втихомирювало й найзапеклiших галабурдникiв.

– Ви його знаете? – спитав Бiллi в неi.

Вона вiдповiла тiльки поглядом, хоч iй хотiлося крикнути так, щоб усi почули, як уiвся iй у печiнки цей нав’язливий залицяльник.

Бiллi обернувся до коваля.

– Слухай, молодче, краще не лiзь до мене. Бачив я таких, – ти менi не первина. Та й на який грець ми будемо битися? Може ж, у неi спитаемо, яка ii думка?

– Нi, це ii не обходить. Це моя справа i твоя.

Бiллi повiльно похитав головою.

– Нi, ти помиляешся. Їi слово тут – вирiшальне.

– Ну, то кажiть, – гарикнув Лонг, пiдступаючи ближче до Сексон. – З ким ви хочете йти? Зi мною чи з ним? З’ясуймо це зразу ж.

Замiсть вiдповiдi Сексон поклала й другу руку на руку Бiллi.

– Вже й сказала, – кинув Бiллi.

Лонг злiсно зиркнув на Сексон, а тодi на ii оборонця.

– Я ще з тобою поквитаюся! – буркнув вiн крiзь зуби.

Сексон гордо пiднесла голову, коли вони вiдiйшли вдвох iз Бiллi. Їi не спiткала доля Лiлi Сендерсон, i цей незвичайний юнак, неквапливий та спокiйно-розважливий, укоськав-таки велетня коваля, не завдавши йому жодного удару.

– Вiн напосiдаеться на мене! – прошепотiла вона до Бiллi. – Просвiтку не дае i б’е кожного, хто до мене пiдiйде. Я бiльше не хочу його бачити!

Бiллi раптом зупинився. Лонг, що нехотя повернувсь був iти, теж зупинився.

– Вона каже, що не хоче з тобою водитися, – озвався Бiллi до нього. – А як вона каже, то так воно й буде.