Моральні листи до Луцилія. Том II

Що сонце величезне, доведе фiлософ; яка його величина, вкаже математик, який користуеться в роботi деяким досвiдом i навиком, але мае, щоб працювати, запозичувати деякi основнi положення. А якщо основи мистецтва – позиченi, воно несамостiйне.

(28) Фiлософiя нiчого не шукае на сторонi, свое завдання вона зводить вiд землi. Математика, так би мовити, займае поверхню, вона будуе на чужiй землi, бере зi сторони тi начала, завдяки яким досягае подальшого. Коли б вона йшла до iстини сама по собi, коли б могла обiйняти увесь свiт i всю природу, тодi я сказав би, що вона багато дае людськiй душi, бо, думаючи про небо, та сама росте i вбирае дещо вище.

Лише одне робить душу досконалою: непорушне знання добра i зла [яке доступне тiльки фiлософii] – бо нiяка iнша наука добра i зла не дослiджуе.

(29) Розглянемо по черзi чесноти. Хоробрiсть е презирство до всього страшного; вона нехтуе тим, що вселяе жах i схиляе пiд ярмо нашу свободу, кидае йому виклик, переламуе його. Так невже ii загартовують вiльнi мистецтва? Вiрнiсть е найсвятiшим благом людського серця, ii жодна необхiднiсть не примусить обманювати, нiяка нагорода не спокусить.

Вона говорить: «Пали, бий, убивай – я не зраджу! Чим сильнiший бiль буде випитувати таемницi, тим глибше я iх сховаю». Чи можуть вiльнi мистецтва i науки зробити нас такими? Стриманiсть вимiрюе насолоди; однi вона з ненавистю виганяе, iншi урiвнюе i скорочуе до здоровоi межi, нiколи не наближаючись до них заради них самих. Вона знае, що краща мiра для всього бажаного – взяти не скiльки хочеться, а скiльки необхiдно.

(30) Людянiсть забороняе бути зверхнiм з товаришами, бути скупим; вона i в словах, i в справах, i в почуттях показуе всiм м’якiсть i ласку, нiчию бiду не вважае чужою, свое благо любить понад усе тодi, коли воно служить на благо iншому. Невже вiльнi мистецтва навчать нас таким звичаям? Нi, – так якi i простотi, скромностi i помiрностi; так якi задовольнятися малим i бережливостi; так як милосердю, яке оберiгае чужу кров не менше нiж свою i знае, що людина не повинна користуватися силами iншоi людини марнотратно.

(31) «Але якщо ви згоднi, що без вiльних мистецтв i наук не досягнути доброчинностi, то як же ви стверджуете, нiби вони нiчого для доброчинностi не дають?» – Без iжi теж не досягнути доброчинностi, хоч iжа до доброчинностi стосунку не мае. Деревина нiчого не дае кораблевi, хоч кораблi бувають тiльки з дерева.