Моральні листи до Луцилія. Том II

Немае причин, повторюю, думати, нiби речi виходять за допомогою того, без чого вони вийти не можуть.

(32) Можна сказати i так: доброчиннiсть досягаеться i попри вiльнi мистецтва; хоч доброчинностi i треба навчатися, навчаються iй не через iхне посередництво. Чому я повинен вважати, що той, хто не знае грамоти, не може стати мудрим, як нiби мудрiсть вся в грамотi? Вона викладаеться на дiлi, а не на словах, i я не впевнений, чи не буде пам’ять мiцнiшою без усiлякого зовнiшнього пiдгрунтя.

(33) Мудрiсть велика i обширна, iй потрiбно багато простору; треба вивчити все про справи божi i людськi, про минуле i про майбутне, про швидкоплинне i про вiчне, про час, – а про нього одного, ти сам бачиш, скiльки е питань? Перший – чи е вiн сам по собi дещо? Потiм чи було що-небудь до часу, без часу? Чи виник вiн разом зi свiтом? Чи до виникнення свiту, оскiльки було дещо, був i час?

(34) І про одну тiльки душу не перелiчити питань: звiдки вона? яка вона? коли виникае? як довго iснуе? Чи переходить з мiсця на мiсце, чи мiняе житло, коли перекидаеться у все новi види живих iстот? чи iй суджене тiльки однократне рабство, а потiм, вiдпущена на волю, вона блукае у всесвiтi? чи тiлесна вона чи нi? що вона буде робити, коли ми перестанемо бути ii знаряддям? як вона скористаеться свободою, коли втече з тутешньоi темницi? чи забуде колишне? чи спiзнае себе, лиш тiльки розлучиться з тiлом i полине у вишину?

(35) Яку б частину божественних i людських справ ти не взяв, тебе втомить незлiченна кiлькiсть речей, що потребують дослiдження i заучування.

Щоб усi вони, величезнi i чисельнi, могли знайти вiльне пристанище, слiд вигнати з душi все зайве. В таку тiсняву доброчиннiсть не залучити: великому потрiбен широкий простiр. Все геть! Нехай серце буде вiльним для неi однiеi!

(36) «Але ж знання багатьох наук приемне». – Нi, з кожноi належить нам запам’ятати лише стiльки, скiльки необхiдно. По-твоему, догани заслуговуе той, хто накопичуе зайве i хвалькувато виставляе в домi коштовнi речi, а той не заслуговуе, хто загромаджуе свiй розум непотрiбним начинням усiляких наук? Прагнути знати бiльше, нiж треба, це теж вид нестриманостi.

(37) До того ж гонитва за вiльними мистецтвами i науками робить людей надокучливими, балакучими, настирливими i самовдоволеними; завчивши зайве, вони через це нездатнi вивчити необхiдне. Граматик Дiдiм написав чотири тисячi книг.