Моральні листи до Луцилія. Том II

Я пожалiв би i того, хто прочитав стiльки зайвого! В одних книгах дослiджуеться, де батькiвщина Гомера, в iнших – хто справжня мати Енея, в третiх – чому бiльше в життi вiддавав перевагу Анакреонт, хтивостi чи пияцтву, в четвертих – чи була Сафо продажною розпусницею, та iншi речi, якi, якби ми iх знали, слiд було б забути.

(38) Ось i говори тепер, що життя не довге. Та якщо ти вiзьмеш наших, я й тут покажу тобi багато такого, що треба б вiдрубати сокирою.

Бiльшоi витрати часу, бiльшоi докуки для чужих вух варта похвала: «Ось начитана людина!» Будемо ж задоволенi назвою простiшою: «Ось людина добра!»

(39) Невже менi слiд розгортати лiтописи всiх племен, вiдшукуючи, хто першим почав писати вiршi, вираховувати без календаря, скiльки рокiв пройшло мiж Орфеем i Гомером, дiзнаватися всi дуростi, якими Арiстарх помережив чужi вiршi, губити свiй вiк на пiдрахунок складiв? Невже менi не вiдводити очей вiд пiску геометрiв? Чи настiльки я забуду рятiвний вислiв: «Бережи час!»? Все це я буду знати, – а чого не дiзнаюсь?

(40) Граматик Апiон, який в часи Гая Цезаря мандрував по всiй Грецii i в кожнiй общинi його було прийнято в iм’я Гомера, говорив: «Гомер вичерпав обидва своi предмети в «Ілiадi» i в «Одиссеi» i приеднав до своеi працi початок, який охопив всю Троянську вiйну».

А як доказ вiн наводив таке: «Поет навмисно поставив на початку першого вiрша двi букви, якi позначали число книг».

(41) Нехай знае такi речi той, хто хоче бути всезнайкою i не бажае подумати, скiльки часу вiдбирае у тебе нездоров’я, скiльки – справи, громадськi i приватнi, скiльки – справи повсякденнi, скiльки – сон? Вимiряй свiй вiк! Не так вже багато вiн вмiщуе!

(42) Я говорив про вiльнi мистецтва, – та скiльки зайвого е у фiлософiв! Скiльки такого, що i не може згодитися! І фiлософи опускалися до роздiлення складiв, до вивчення властивостей сполучникiв i прийменникiв, i фiлософи заздрили граматикам i геометрам.

Все, що було зайвого в iхнiх науках, вони перенесли в свою. Так i вийшло, що говорити «не умiли с бiльшою потугою, анiж жити».

(43) Послухай, як багато зла в надмiрних тонкощах i наскiльки вони ворожi iстинi! Протагор говорить, що стверджувати i те, i iнше можна однаково про кожну рiч, в тому числi i про те, чи кожна рiч дозволяе стверджувати про неi в те, i iнше. Навсiфан говорить: все, що здаеться нам iснуючим, iснуе в такiй же мiрi, як i не iснуе.

(44) Парменiд говорить: все, що нам здаеться, не вiдрiзняеться вiд единого.